Мета роботи - замінити застарілі, але все ше поширені філогенетичні моделі та методи кінця 20-го століття, які повністю базуються на концепції спільного походження. Послідовне походження, тобто від попередніх предків до нащадків, може відбуватися на рівні видів або внутрішньовидових таксонів. У молекулярній систематиці парафілія на видовому рівні має місце тоді, коли два представники одного виду розділені на кладограмі іншим видом. Це означає послідовну (лінійну) макроеволюцію другого виду від першого. Молекулярні кладограми часто демонструють кладистичну структуру (галуження філогенетичних ліній) серед зразків одного виду. За умов високої підтримки, це вказує на еволюційний потенціал. Спектр міжвидової та внутрішньовидової кладистичної структури у видів родини Pottiaceae (Bryophyta) був продемонстрований у раніше опублікованих молекулярних кладограмах та даних інших авторів. Це включає добре підтримувану кладистичну структуру молекулярних ліній і добре підтримувану парафілію щодо інших видів. Значна кількість змін нуклеотидних пар серед ліній одного виду у такому випадку вважається тут свідченням еволюційної спроможності та збільшення часу існування виду. Внутрішньовидові філогенетичні лінії у старших за віком видів, очевидно, втрачаються через видоутворення та вимирання. Кластерний аналіз із використанням метаданих ДНК видів Oxystegus значною мірою збігається з опублікованими молекулярними кладограмами. Той факт, що очевидні молекулярні лінії наявні як у непарафілетичних, так і у парафілетичних видів (загалом приблизно у половини з досліджених видів), підтверджує гіпотезу про те, що внутрішня расова диференціація на молекулярному рівні призводить до послідовного походження багатьох нині існуючих морфотаксонів, або ж свідчить про цей процес. Новоутворені таксони вже є сильно кладистично дихотомізованими саме тому, що у межах предкових видів існуює значна внутрішньовидова молекулярна кладистична структура. Таким чином, основне джерело молекулярної парафілії є внутрішнім феноменом для кожного виду, а тому воно не обов'язково свідчить про поліфілію завдяки ймовірному існуванню конвергентних видів чи криптичних таксонів. Молекулярна систематика не може ефективно моделювати диверсифікацію у системі "предок - нащадок". Види з багатьма філогенетичними лініями є потенційним джерелом майбутнього біологічного різноманіття. Визнання диференційованої еволюційної спроможності може сприяти утворенню та розвитку складних, інтерактивних, різноманітних екосистем, які успішно реагують на зміни клімату.Мета роботи - замінити застарілі, але все ше поширені філогенетичні моделі та методи кінця 20-го століття, які повністю базуються на концепції спільного походження. Послідовне походження, тобто від попередніх предків до нащадків, може відбуватися на рівні видів або внутрішньовидових таксонів. У молекулярній систематиці парафілія на видовому рівні має місце тоді, коли два представники одного виду розділені на кладограмі іншим видом. Це означає послідовну (лінійну) макроеволюцію другого виду від першого. Молекулярні кладограми часто демонструють кладистичну структуру (галуження філогенетичних ліній) серед зразків одного виду. За умов високої підтримки, це вказує на еволюційний потенціал. Спектр міжвидової та внутрішньовидової кладистичної структури у видів родини Pottiaceae (Bryophyta) був продемонстрований у раніше опублікованих молекулярних кладограмах та даних інших авторів. Це включає добре підтримувану кладистичну структуру молекулярних ліній і добре підтримувану парафілію щодо інших видів. Значна кількість змін нуклеотидних пар серед ліній одного виду у такому випадку вважається тут свідченням еволюційної спроможності та збільшення часу існування виду. Внутрішньовидові філогенетичні лінії у старших за віком видів, очевидно, втрачаються через видоутворення та вимирання. Кластерний аналіз із використанням метаданих ДНК видів Oxystegus значною мірою збігається з опублікованими молекулярними кладограмами. Той факт, що очевидні молекулярні лінії наявні як у непарафілетичних, так і у парафілетичних видів (загалом приблизно у половини з досліджених видів), підтверджує гіпотезу про те, що внутрішня расова диференціація на молекулярному рівні призводить до послідовного походження багатьох нині існуючих морфотаксонів, або ж свідчить про цей процес. Новоутворені таксони вже є сильно кладистично дихотомізованими саме тому, що у межах предкових видів існуює значна внутрішньовидова молекулярна кладистична структура. Таким чином, основне джерело молекулярної парафілії є внутрішнім феноменом для кожного виду, а тому воно не обов'язково свідчить про поліфілію завдяки ймовірному існуванню конвергентних видів чи криптичних таксонів. Молекулярна систематика не може ефективно моделювати диверсифікацію у системі "предок - нащадок". Види з багатьма філогенетичними лініями є потенційним джерелом майбутнього біологічного різноманіття. Визнання диференційованої еволюційної спроможності може сприяти утворенню та розвитку складних, інтерактивних, різноманітних екосистем, які успішно реагують на зміни клімату.

  Повний текст PDF - 823.07 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"