Досліджено проблему справедливості у філософії Платона в єдності екзистенційних аспектів людського буттята процесу державотворення. Доведено, що поняття справедливості трактується як чеснота, що відповідає ідеалу та належному, й водночас як необхідна умова взаємовідносин між людьми. Зазначено, що до несправедливості в Платона схильна людина із залізними та мідними здібностями. Несправедлива людина використовує свій інтелектуально-психологічний потенціал для досягнення економічної, політичної, правової вигоди. Вона вважає ці блага за "щастя", але це - самообман. Філософ висновує, що така людина не може бути щасливою. Для філософа індивідуальне щастя органічно пов'язане із загальним добробутом держави, а справедливість є найпрекраснішим із благ, що веде до щасливого, доброчесного життя. Вище від ідеї справедливості в Платон стоїть лише ідея блага, яка в його філософії є системоутворювальною категорією. Проблему справедливості Платон піднімає з повсякденного рівня (чесність, віддавання боргів) до філософського й трактує її як чесноту, що відповідає ідеалу, належному. Філософ започаткував дослідження проблеми справедливості в єдності з екзистенційними проблемами людського буття та державотворення, тобто одиничне органічно пов'язане із загальним.Досліджено еволюцію проблеми справедливості в європейській філософії Просвітництва. Проаналізовано соціально-філософські аспекти справедливості в Т. Гоббса, Дж. Локка, К. Гельвеція, Д. Дідро, Д. Юма. Виявлено спільне й відмінне в їх поглядах.

  Повний текст PDF - 303.56 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"