Приналежність особи до громадянства в контексті міграційних процесів

Щербанюк, О. В.; Ткаченко, Є. В.

Основи дискусії стосовно громадянства полягають у тому, що при набутті особою ще одного громадянства, останнє втрачає свою унікальність (ексклюзивність) та супроводжується набуттям особою прав, свобод і обов'язків в іншій державі. У такому випадку ми не можемо розглядати статус громадянства як належність до одної національної держави, а отже ставиться під сумнів вірність особи в одній з країн. Масова міграція іммігрантів у західні демократії викликала суперечки у тому, хто може стати і залишатися громадянином, які вимоги пред'являються до осіб, які подають заяву на одержання громадянства, і, зрештою, у тому, що означає бути частиною конкретної держави. Громадянство і міграція - це яскраві приклади того, як юридичні поняття і їх регулювання залежать від державної політики, публічних настроїв населення приймаючої країни, національністю та ідентичністю особи. У сучасному світі, під впливом глибоких соціальних, економічних, політичних та інших проблем, люди все активніше перетинають кордони різних держав спричиняючи міграційні процеси. Доступ іммігрантів до громадянства країни, їх мешкання дедалі частіше обговорюється у західних демократіях. В основі цих дебатів лежить те, що громадянство та національна приналежність тісно пов'язані, але водночас існують значні відмінності у підходах до громадянства у західних демократіях залежно від країни. Отже, наразі існує потреба у більш тонкому розумінні громадянства та приналежності особи до однієї та декількох держав. Правила, які регулюють набуття та втрату громадянства називають законами про громадянство. Кожна держава має власну, унікальну міграційну політику і норми щодо громадянства, але в міжнародному праві сформувалися два основоположні принципи щодо громадянства, які узагальнюють підстави, як людина стає членом держави і як цей статус можна втратити.


	Наукова періодика України		Держава та регіони