Мета роботи - розв'язання протиріч інтерпретації спорту як чинника ствердження агресивних моделей поведінки та світоглядних орієнтацій у буденному дискурсі. Звертаючись до результатів філософських, психологічних та інших наукових досліджень із питань агресії, конфліктності, змагальної природи спорту здійснено аналіз перспективи розвитку етичних принципів спорту як соціального інституту. Залучення індивідуума до спортивної діяльності є стратегією мінімізації агресивності особистості в соціумі: долучаючись до спорту, людина формує звичку дотримуватись правил і спортивної етики, що вона потім буде екстраполювати на реальне життя; у процесі спортивної діяльності людина переживає низку актів психоемоційного переживання, яке долається протягом тренування; командна природа спорту мінімізує загрози утвердження егоїстичних світоглядних орієнтацій, формуючи навички перебування в колективі, та розбудови продуктивної комунікації; якісно організована спортивна діяльність допомагає системному підвищенню результатів і досягнень, забезпечуючи позитивний психологічний клімат. Зроблено висновки, що факт залучення до спортивної діяльності фундаментальним чином трансформує світоглядні та психологічні атрибути особистості, проте, прояви агресивності носять більше ситуативний характер, аніж постають системною рисою особистості спортсмена.

  Повний текст PDF - 412.805 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"