Висвітлено домінуючі на сучасному етапі тенденції в інтерпретації поняття "національно орієнтована модель навчання іноземних мов" у контексті взаємодії універсальних і національно специфічних аспектів навчання чужомовного (українського та російського) мовлення носіїв неспоріднених мов. Прослідковано еволюцію поглядів на основний принцип цієї моделі - врахування рідної мови студентів - у сучасному освітньому просторі, а також у зв'язку з корекцією кінцевої мети оволодіння іноземною мовою - навчання спілкування іноземною мовою, на відміну від "навчання іноземної мови". Виявлено суттєві зрушення в предметній віднесеності, змістовому наповненні й дидактико-методичному забезпеченні аналізованої моделі навчання. Особливої уваги надано обгрунтуванню необхідності лінгводидактичної інтерпретації результатів зіставно-типологічних досліджень української та китайської мов із метою визначення потенційних зон інтерференції, виявлення і систематизації труднощів у засвоєнні специфічних особливостей української мови та шляхів їх подолання. Наголошено на методичній доцільності лінгводидактичного опису в напрямку від універсальних смислів, семантико-синтаксичних відношень, комунікативних намірів до національно специфічних форм їх вираження. На основі практичного досвіду авторів статті представлено деякі особливості роботи з китайськомовними студентами - філологами і нефілологами. Констатовано нагальну необхідність створення навчальних матеріалів - "традиційних" та інноваційних - із навчання українського мовлення для носіїв різносистемних мов і типологічно відмінних культур; забезпечення на міжуніверситетському рівні підвищення етнометодичної та етнопедагогічної кваліфікації викладачів української мови як іноземної.Висвітлено домінуючі на сучасному етапі тенденції в інтерпретації поняття "національно орієнтована модель навчання іноземних мов" у контексті взаємодії універсальних і національно специфічних аспектів навчання чужомовного (українського та російського) мовлення носіїв неспоріднених мов. Прослідковано еволюцію поглядів на основний принцип цієї моделі - врахування рідної мови студентів - у сучасному освітньому просторі, а також у зв'язку з корекцією кінцевої мети оволодіння іноземною мовою - навчання спілкування іноземною мовою, на відміну від "навчання іноземної мови". Виявлено суттєві зрушення в предметній віднесеності, змістовому наповненні й дидактико-методичному забезпеченні аналізованої моделі навчання. Особливої уваги надано обгрунтуванню необхідності лінгводидактичної інтерпретації результатів зіставно-типологічних досліджень української та китайської мов із метою визначення потенційних зон інтерференції, виявлення і систематизації труднощів у засвоєнні специфічних особливостей української мови та шляхів їх подолання. Наголошено на методичній доцільності лінгводидактичного опису в напрямку від універсальних смислів, семантико-синтаксичних відношень, комунікативних намірів до національно специфічних форм їх вираження. На основі практичного досвіду авторів статті представлено деякі особливості роботи з китайськомовними студентами - філологами і нефілологами. Констатовано нагальну необхідність створення навчальних матеріалів - "традиційних" та інноваційних - із навчання українського мовлення для носіїв різносистемних мов і типологічно відмінних культур; забезпечення на міжуніверситетському рівні підвищення етнометодичної та етнопедагогічної кваліфікації викладачів української мови як іноземної.

  Повний текст PDF - 420.492 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"