Сьогодні йтиметься про шедевр української етнографії кінця XVII- початку XVIII століття – рукописну збірку Климентія Зіновієва «Приказки нашого народу».  

Послухаймо розповідь завідувачки відділу фондів рукописної спадщини Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського Ольги Степченко.

О. Степченко: Шедевром етнографії та живої української мови є рукописна збірка поета кінця XVII – поч. XVIII ст. Климентія Зіновієва, що зберігається у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Усе, що відомо про Климентія – відомо лише з його рукопису. Уважно вчитуючись у вірші поета, можна уявити в загальних рисах його життєвий шлях. Ще з малку він зазнав злигоднів, багато хворів. Але ні душевні, ні фізичні страждання не зменшили його невгамовної цікавості до навколишнього світу.

Климентій багато мандрував, надзвичайно багато читав, любив мистецтво (архітектуру, живопис, музику), знав безліч народних творів, особливо прислів’я та приказки. Тривалий час, можливо до кінця свого життя (помер після 1712 р.) жив на Лівобережній Україні, де у монастирі на Чернігівщині й було знайдено його єдину збірку. У збірку входять його власні вірші, українські прислів’я і приказки, народні афоризми, зібрані ним, у яких широко представлено Україну того часу з її соціально-економічними конфліктами та етнографічно-побутовими властивостями. Вірші Климентія мають неоціненне значення для кращого розуміння цього відрізку української історії. Читаючи його твори, ми бачимо, як «чловєк чловєка рад би в єдин час згубить: і гди б мощно то могл би живаго проглотить»; де збирач мита – «лютий вовк», який відбирає у людини останнє. Разом з Климентієм ми засуджуємо орендарів, махлярів, лихварів, «нечесних господарів», несправедливих суддів, «немилосердних» урядовців та всіх інших, хто грабує та «губить» простий народ. Його окремі твори на соціально-побутові теми сприймаються як стогін людини, що страждає від несправедливості.

Климентій Зіновіїв вважається одним із перших українських етнографів і дослідників народного життя. У своєму рукописові він відобразив із безліччю цікавих подробиць усі прошарки феодально-кріпосницької України: селян, козаків, міщан, духовенство, панство. Але головним героєм його віршів став простий народ. Найбільше уваги приділив поет ремісникам, звеличуючи їх у численних похвальних словах, створивши справжню, єдину в своєму роді віршову енциклопедію тогочасних ремесел та промислів. Читаючи його вірші створюється таке враження, що письменник сам працював або жив серед ремісників. Твір Климентія тісно пов’язаний із живою українською мовою і рясніє безліччю суто народних виразів: такі, як «коти по горшках никають», «собкаться волами», «коло огню як муха в укропі вертиться» та ін. Рукопис Климентія є важливим джерелом вивчення специфічно-побутової лексики. У ньому знайшли відбитки назви одягу, домашніх речей, продуктів споживання, господарських речей та приміщень: «кошул», «панчохи», «колиска», «комора» тощо.

Збірка Климентія - яскраве свідчення того, як художня література черпала з народних джерел і тематику, і живі елементи мови, що є неоціненним джерелом вивчення живої української мови. Він зібрав понад півтори тисячі таких перлин. Інтерес до цієї визначної пам’ятки не зменшується, а дедалі зростає. Літературознавці, мовознавці, фольклористи, етнографи, історики, філософи вбачають у творчому доробку письменника ще далеко не вичерпне джерело для подальших наукових досліджень.