Культурно-видавничий портал ЧИТОМО публікує дослідження журналіста Юлії Клебан щодо причин вимушеного переходу Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського на п’ятиденний режим обслуговування користувачів з 1 листопада 2016 року. Ситуацію коментували: генеральний директор НБУВ Володимир Попик та молодший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень НБУВ Ігор Стамбол.

Автор: Юлія Клебан

98 років існування, 15 мільйонів книжок, 524 інкабули, 5 інститутів, 9 відділів, 16 галузевих залів, 40 тисяч інтернет-користувачів щодоби та 2 тисячі щоденних відвідувачів. І все це багатство втиснули в 5 робочих днів з 09:15 до 18:00 замість повного робочого тижня та скороченої неділі. Саме так зараз працює Національна бібліотека ім. В. І. Вернадського. На одній із сторінок їхнього офіційного сайту вказано досить прозаїчну причину – «з метою економії бюджетних коштів в умовах різкого зменшення обсягів фінансування НБУВ».Читомо вирішило довідатися причини фінансової проблеми, а разом з тим зрозуміти, як нестача коштів вплине на майбутнє однієї з 20 найбільших національних бібліотек світу.

Говорять студенти

«Ходив до Вернадки й просто через класну атмосферу, і для курсової роботи там кілька книг опрацьовував. А тепер… ну, вони фактично унеможливлюють моє відвідування бібліотеки. Напевно, відмовлюсь від неї на користь Лаврської чи Парламентської бібліотек. Адже в мене заняття до 13:00, а опісля – робота до 18:00», – скаржиться нам студент Інституту філології КНУ імені Т. Шевченка Едуард Куций. З ним погоджується і його однокурсник Влад Миколенко: «Це абсурдний графік. Коли ходити в бібліотеку, як не у вихідні? Можливо, вони хоч у суботу короткий робочий день зроблять?»

«Зрозуміло, що дуже незручно обмежуватись лише будніми днями, адже раніше можна було спокійно працювати у суботу, а тепер треба шукати час між навчанням – я навчаюсь на денній формі в університеті», – каже майбутній філолог Андрій Левченко.

Очевидно, студентів стурбувало не так скорочення робочих годин у будні, як відсутність можливості попрацювати у вихідні. Молодший науковий співробітник Національної бібліотеки Ігор Стамбол дає надію:«Наскільки мені відомо, в найближчий час буде проводитись нарада серед керівництва, аби зробити вихідним інший день, наприклад, понеділок».

Ні чужим, ні своїм

Від скорочення фінансування бібліотеки постраждали не лише її постійні читачі та поодинокі відвідувачі, але і її робочий склад (майже 900 працівників). Керівництво бібліотеки змушене скорочувати штат через нестачу коштів для виплат заробітної плати. Про надбавки, премії та додаткові виплати навіть не йде мова.

Окрім того, наразі практично неможливо забезпечити двозмінний графік роботи, а для всього персоналу ще з літа запроваджено неповний робочий тиждень. Ігор Стамбол, молодший науковий співробітник Вернадки, пояснює це просто: «Уряд щороку вписує до бюджету підвищення зарплатні. Бібліотека повинна виконувати розпорядження, але грошей на ці підвищення не отримує. Крім того приміщення потребують догляду й опалення, на що грошей теж немає. Тому й робочий тиждень працівників скорочено до 4 днів. Подейкують, що скоро взагалі залишиться 3 дні. А уявляєте, що буде з 1-го січня?»

Зрозуміло, що такі умови праці навряд чи можуть задовольнити навіть найменш вибагливого закоханого в свою роботу бібліотекаря. Тому Вернадка систематично втрачає кваліфікованих та цінних працівників, що загрожує порушенням важливих бібліотечних процесів.

Зима близько

Та навіть якщо якийсь суперактивний бібліофіл таки знайде час завітати в будній день до Вернадки, то зараз він цілком може… посиніти від холоду. Адже, в читальних залах бібліотеки панує свіжа прохолода, що може й добре для чистоти думки, але точно не для годинного вивчення документів. Загальна площа будівель НБУВ – 50 тис. кв. м, а найвідоміша всім висотка на Деміївській є пам’ятником соцмодерну з усією його величезною тепловтратою.

Постійний відвідувач бібліотеки Андрій Левченко говорить, що зараз температура в читальних залах – десь шістнадцять градусів при ввімкненому опаленні. А це не так вже й погано, якщо враховувати, що раніше вона могла опуститися до дев’яти.

Перші пішли

Зменшення робочих годин + несприятливі умови для роботи = «Навіщо взагалі ходити до бібліотеки ім. Вернадського?». Формула проста та дуже актуальна. Керівництво бібліотеки змушене констатувати зменшення кількості щоденних відвідувань загальних читальних залів майже на 17 відсотків. А ще навіть місяць не минув з моменту введення нового режиму. Але тут головне – не втрачати надію.

Генеральний директор бібліотеки Володимир Попик запевняє: «Відвідуваність спеціалізованих читальних залів (Інституту рукопису, відділів стародруків та рідкісних видань, бібліотечних зібрань та історичних колекцій, зарубіжної україніки, образотворчих мистецтв, музичних та газетних фондів) практично не змінилася». І на фоні зменшення кількості фізичних користувачів спостерігається стрімке зростання кількості віддалених користувачів, які звертаються до інтернет-ресурсів НБУВ.

Щодоби з усіх регіонів України та закордоння реєструється понад 1 млн 100 тис. запитів до електронних каталогів, баз реферативної та наукометричної, аналітичної інформації, електронних архівів, репозиторію української наукової періодики, повнотекстових колекцій наукової літератури.

Хто винен?

«Пропозиції щодо реально необхідних коштів фінансового забезпечення потреб НБУВ ми щороку надаємо при формуванні бюджетного запиту НАН України (НБУВ перебуває у підпорядкуванні НАН України), однак через загальну обмеженість обсягів фінансування самої Академії наші пропозиції не можуть бути належною мірою враховані», – пояснює Попик.

На жаль, прес-служба НАН України не прокоментувала Читомо свій погляд на вирішення теперішнього скрутного становища бібліотеки, тому залишається лише здогадуватися, яка ж наукова робота потребує більше коштів, ніж діяльність головного науково-інформаційного центру держави.

Загалом, у дежавному бюджеті-2016 для роботи НАН виділили 2 млрд 54 млн (а це на 12,2% менше ніж минулого року та на 725 млн менше від мінімальних потреб). Лише для виплати заробітної плати та нарахувань на неї згідно із затвердженими нормами установам Академії необхідно 2 млрд 174 млн грн. Ще 160 млн грн мінімально необхідно на оплату комунальних послуг. Тобто, не потрібно бути математиком-академіком, щоб зрозуміти всю глибину тієї ями, в яку затягло українську науку.

Чи варто сподіватися на позитивні зміни? Хтозна. Наприкінці вересня під час презентації проекту бюджету на 2017 рік прем’єр-міністр України Володимир Гройсман пояснив, що хоче підтримувати фінансування не НАН, а української науки. Мовляв, фінансування НАН апріорі означає фінансування будівель, ремонтів, реконструкцій та гарних кабінетів, а не науки в цілому. Хоча як саме науковці повинні просувати національну науку, якщо їм загрожують низькі зарплати та ще нижчі температури – невідомо.

Якщо чекати допомоги від НАН України марно, варто подумати про інші способи вирішення фінансової проблеми. Саме тому під час формування Державного бюджету України на 2017 рік НБУВ звернулася до Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України з клопотанням щодо цільового виділення додаткового фінансування діяльності бібліотеки в наступному році. «Оскільки всі можливі резерви для покращення фінансової ситуації у 2016 році повністю вичерпані, ми також звернулися з клопотанням до Президії Національної академії наук України про надання необхідної фінансової допомоги», – розповідає генеральний директор.

…і що робити?

Ігор Стамбол переконаний: «Потрібні петиції до уряду та увага громадськості. У питанні бібліотеки треба розуміти хворобливе відношення сучасного політикуму до науки, і вже давно робиться усе, щоб наука в Україні завмерла і відкотилася за кордон. Щодо самої бібліотеки, ці сумні наслідки – причина багаторічного гальмування розвитку установи».

Здавалося б, рішення проблеми лежить на поверхні. Чому бібліотека просто не віднайде додаткові джерела фінансування? Не почне надавати платні послуги чи не знайде спонсора? Вернадка – некомерційна установа, а отже заробляти сама не має права, на відміну від тих самих університетів.

До того ж, сучасна система управління бібліотечної справи застрягла в радянській системі, де з недовірою ставляться до таких речей як «інновації» та «альтернативні джерела фінансування» і відверто лякається «громадської активності». На жаль, для українців сучасні бібліотеки аж ніяк не асоціюються з місцем, де навчатися та працювати не лише корисно, але й престижно та модно. Бібліотекарі пропонують власникам читацьких квитків лише ті послуги, які передбачені державним законодавством.

Ніхто навіть не думає про те, що бібліотекам потрібно вивчати потреби громади, удосконалювати якість послуг та постійно їх оновлювати. Більшість бібліотекарів взагалі дивуються, коли від них вимагають щось більше, ніж галочку в потрібному місці. От і маємо байдуже ставлення суспільства і до стану бібліотек, і до їхнього геть не світлого майбутнього. Спершу страждали маленькі, нікому не потрібні сільські та селищні бібліотеки. Тепер під вогонь потрапила Вернадка. Далі буде…