Галина Ковальчук: "Апостол - це було замовлення"

Назва ЗМІ: 
Пан Бібліотекар
Дата публікації: 
02.03.2018

Доброго дня! Давайте відразу розпочнемо спростовувати домисли. Кажуть, як в радянському кінофільмі: «Все вже вкрали до нас». Які цінні та рідкісні видання зараз зберігаються у НБУВ та скільки їх? 

Мабуть, глузування на предмет того, що “все вже вкрали” комусь видається смішним чи дотепним, ми теж любимо посміятися, але не над цими питаннями, надто серйозними для бібліотек нашої країни, жалюгідне фінансування яких інколи і фінансуванням важко назвати. Його реально нема і, слід думати, в найближчий час не буде не лише на будівництво нових сучасних бібліотечних будівель (але ж видавнича галузь працює, тож фонди на паперових носіях зростають з року в рік!), але й на забезпечення надійних умов зберігання існуючих фондів, у тому числі ретроспективних, що мають статус національного надбання держави, обладнання необхідним технічним і технологічним устаткуванням для створення, підтримки, надання користувачам значних масивів електронної інформації, включаючи каталоги, цифрові копії та різноманітні інші ресурси власного виробництва, а також забезпечення доступу до існуючих віддалених ресурсів. 

При цьому незаперечний факт, що книги крали і крадуть по всьому світі, це біда загальна, про це теж писано — переписано! 

Досить поверховим і легковажним уявляється питання, “які цінні та рідкісні видання зараз зберігаються у НБУВ”. В одному контексті “з вкрали до нас” сприймається як “підкажіть, що ще можна вкрасти”. Але якщо забути про дорікання щодо крадіжки: назвати всі поіменно? Чи надати пару-трійку прикладів? За приблизними підрахунками, йдеться про 2 млн. книжкових пам'яток. 
 

Виставка із колекції ельзевірів, що зберігаються в фондах НБУВ

Ми не приховуємо інформацію, у нас нема закритих спецфондів. Пропонуємо переглянути електронні ресурси, де опубліковано описи всіх інкунабул і палеотипів бібліотеки (найдавніших стародруків), кириличних стародруків (старослов'янським шрифтом), значні масиви стародруків (у т. ч. українських) гражданським та латинським шрифтом, примірників колекцій рідкісних видань, мініатюрних видань, видань з історичних колекцій (дореволюційного часу, переважно київських установ), історичних листівок, поштівок, плакатів, карт та інших документів. 

Детальну інформацію про ці цінні фонди НБУВ містять також друковані каталоги, їх уже опубліковано багато, а їхні цифрові копії є теж на порталі, в електронному архіві науково-довідкових видань.

Як читачі бібліотеки можуть попрацювати з цими виданнями? Чи для цього достатньо записатися у Вернадку? 

Потрібен читацький квиток та лист-клопотання з установи, де працює чи навчається дослідник, адже такі примірники, задля їх збереження, надаються для роботи науковцям. 

А як ще можна побачити ці видання? Таке враження, що про рідкісні та цінні видання в Україні згадують лише після їх крадіжок. У чому складність організації та популяризації виставок таких видань? Де можна переглянути оцифровані копії цих книг? 

Цінні видання експонуються періодично на різних тематичних виставках, а також представлені на електронних виставках, які теж постійно готуються останніми роками всіма підрозділами-фондоутримувачами. Обов'язково готується тематичний текст, цифрові копії документів (титульних аркушів книг чи журналів, сторінок газет, плакати), вказується, з яких відділів ці документи. Архів виставок зберігається. 

Бібліотека постійно і давно займається оцифруванням примірників, переважно рідкісних і цінних видань, з власних фондів. Пріоритет останніми роками надається україніці.  Пошук у цифрових колекціях можливий з різних тематичних чи інших рубрик, тобто організовані віртуальні колекції, наприклад, певний український стародрук можна переглянути і з рубрики “українські стародруки” (за місцем видання, незалежно від шрифту і мови, тобто книга може бути латинським шрифтом польською, німецькою чи латинською мовою, “гражданським шрифтом” російською мовою), і з рубрики “кириличні стародруки” (якщо шрифт старослов'янський, а видана книга в українських землях), і за тематикою, тобто за рубрикатором і т. д., а в середині рубрик, як і завжди, — за автором, назвою, ключовими словами, датою і т. д. 
 

Усі ми пам’ятаємо як у 2016 році з НБУВ викрали «Апостол» Івана Федорова. Працівники поліції затримали членів злочинної банди і повернули книгу, але склалося враження, що винести книгу, яку самі грабіжники оцінили у 150 тис. доларів, було не надто складно? Ви якось можете прокоментувати той випадок? 

На жаль, поки йде слідство, розголошувати деталі ми не можемо. Але маємо наголосити, що за зібраною нами інформацією, злочинці готувалися довго і якісно: керівництво кількох великих бібліотек України підтвердило, що перед викраденням книги в НБУВ, до них зверталися начебто з офіційними запитами від Міністерства культури чи державної адміністрації області з питаннями щодо наявності Апостола, друкованого Іваном Федоровим. 

До речі, наскільки відомо, після цього якийсь примірник Федорівського Апостола зник в державних реставраційних майстернях, і нічого, все тихо. А НБУВ свідомо пішла на те, щоб офіційно заявити про крадіжку, поліція була викликана оперативно. 

Висновки ми зробили, і все, що було в наших силах, здійснили: камерами відеоспостереження обладнано і читальну залу рідкісних книг, і вхід — вихід з бібліотеки та ін.; рамка, що реагує на лазерні чіпи, встановлена безпосередньо на виході з бібліотеки (крім тих, що були і до того в дверях читальних залів і на пункті контролю), чіпами обладнано більшість стародруків та рідкісних видань і інших документів. Розроблено й прийнято Положення про книжкові пам'ятки, що зберігаються в установах НАН України, та Правила користування ними, де передбачені більш суворі заходи щодо зберігання книжкових пам'яток. 

Після викрадення «Апостола» громадськість вкотре ненадовго заговорила про Єдиний реєстр рідкісних видань України. Чи можете більше розповісти про ідею цього Реєстру і чому за стільки років в Україні досі не вдалося його створити? 

Всі, хто хоч якось поінформовані про діяльність щодо створення Державного реєстру книжкових пам'яток, знають про вагомий внесок НБУВ у цю справу — і в плані розробки концепції реєстру, його структури, підготовки методичних рекомендацій та інструкцій. Тут проведено з десяток заходів — конференцій, книгознавчих читань, навчальних семінарів — на тему реєстру, на цю тему співробітниками опубліковано десятки статей, здійснено виступи на українських конференціях і в інших країнах, надавалися численні консультації бібліотекарям різних відомств. 

Останній мій виступ на цю тему — 27 лютого 2018 р. на науково-практичному семінарі “Книжкова спадщина України — складник європейського культурного надбання”, організованому державною науково-педагогічною бібліотекою України імені В. О. Сухомлинського. 

За ці роки в НБУВ (власне, всі великі бібліотеки України, де є фонди книжкових пам’яток робили це) створено бази даних рукописних книг, стародруків, значних масивів рідкісних і цінних видань ХІХ-ХХ ст., які ми могли б передати як матеріал до реєстру. Було підготовлено і апробовано в тестовому режимі 2 проекти — “Книжкові пам'ятки НБУВ”, де зібрано всі регламентуючі документи, представлено бази даних книжкових пам'яток НБУВ, структура опису різних категорій пам'яток, список історичних колекцій, які варто зареєструвати на колекційному рівні в реєстрі і т. п. Крім того, корпоративний науковий проект “Книжкові пам'ятки України”, де перевірено можливість ІРБІС128 збирати від віддалених користувачів інформацію, на прикладі наявності примірників прижиттєвих та посмертних видань Т. Г. Шевченка — як модель реєстру.  

Але законодавчо визначено, що за створення реєстру відповідає Міністерство культури, гроші на це йому не виділяють, тож робота на нулі чи близько до нього — 2016 р. оновлено Порядок відбору рідкісних книг до реєстру і, начебто, 2017 р. розроблені якісь методичні рекомендації, які перебувають десь на затвердженні у коридорах влади. У головній бібліотеці системи Міністерства культури — Національній бібліотеці ім. Ярослава Мудрого — створено спеціальний відділ, що має опікуватися реєстром, проте багато проблем лишається: і програмного забезпечення, і потужного серверу, і зведення даних різної якості від різних бібліотек-учасників, і експертизи і багато іншого. 

Давайте згадаємо українську історію, а саме справу Погружальського. Працівник тоді ще Державної публічної бібліотеки АН УРСР, який підпалив український фонд та відділ стародруків і мотивував свій вчинок «помстою директору» бібліотеки. 

Чи зараз бібліотека захищена від таких працівників? Чи існує якась додаткова перевірка працівників, які бажають працювати з фондом цінних та рідкісних видань? Якою є кадрова політика дирекції НБУВ, і як це вдається вирішити на тлі низьких зарплат бібліотекарів? 

По-перше, відділ стародруків не був підпалений, це навіть різні будівлі. По-друге, жодна бібліотека чи інша установа (за виключенням, можливо, спец. служб) не захищена від психічно хворих людей. Тож і в НБУВ не проводиться і не може проводитися психіатрична експертиза претендентів на роботу. 

Кадри підбираються відповідно від фахової кваліфікації, а вимоги до роботи з фондами рідкісних і цінних видань досить високі: вища гуманітарна освіта, знання мов, насамперед — давніх (латинської, старослов'янської, тож пріоритет філологам і історикам); навички наукової роботи (відділ науковий, співробітники досліджують фонди та надають консультації читачам); вміння працювати за комп'ютером; відсутність алергії на книжковий пил (за сотні років існування книги в будь-якому випадку набирають пил), фізична сила (стародруки зазвичай важкі); уважність, акуратність, що взагалі властиві бібліотечній роботі, основна мета тут — не заплутати розстановку книжок, проводити перевірку, утримувати облік у належному стані, дотримуватися правил відкривання-закривання приміщень; комунікабельність для належного обслуговування користувачів; дисципліна при виконанні обов'язків, адже відповідальність за збереженість фонду велика; інколи навіть рішучість у прийнятті рішень і дотриманні правил, коли йдеться про охорону фондів, а також багато іншого.  

Так, зарплати при цьому невисокі, невідповідні навантаженню і кваліфікації співробітників (5-7 тисяч), затримуються на роботі лише ті, хто любить, знає, цінує стару книгу, захоплюється нею, кому цікаво працювати. Якщо все це співпадає — люди працюють десятиріччями, коли не все життя, і це не красиві слова: підтвердженням є працюючі у відділі стародруків та рідкісних видань НБУВ сьогодні. 
 

За іншою версією, підпал бібліотеки Погружальським був зрежисований КДБ. За словами письменниці, «ціле наше середньовіччя пішло з димом». Зараз в Україні триває війна. Чи захищений фонд цінних та рідкісних видань від подібних терактів ворогів? 

Як кажуть, “от вора нет запора”, але бібліотека робить все можливе в наших умовах для захисту фондів: система автоматичної охоронної сигналізації, що реагує на рух у закритому приміщенні (спец. загон прибуває на виклик упродовж кількох хвилин), засоби виклику охорони; автоматична протипожежна сигналізація; жорстка система одержання ключів від охорони, індивідуальні коди для кожного співробітника, який має право відкривати приміщення (не всі); система відеоспостереження. Ясно, що в провідних країнах світу це більш сучасне, краще і т. п., але маємо те, що маємо. 

Від загроз зовнішніх повернемося знову до внутрішніх. Ми побачили багато раритетних видань в електронних деклараціях наших чиновників та депутатів. Чи цікавилися українські олігархи можливістю купівлі рідкісних видань НБУВ? 

Якісь факти подібних пропозицій нам невідомі. Не думаю, що ці чиновники чи депутати такі ідіоти, щоб безпосередньо звертатися до бібліотекарів. Відомо, що наразі на таких нових “бібліофілів” працюють спеціально найняті специ, які комплектують їм збірки раритетів, для цього існує антикварний ринок легальний (і там же нелегальний), який розшукує певні книги на замовлення. Впевнені, що і Апостол — це було замовлення.  

Окрім «людського фактору» існують і цілком реальні природні загрози. Чи в сховищах Вернадки дотримуються фізичних умов збереження? Якими сучасними засобами консервації та реставрації книжкових фондів володіє бібліотека? Скільки приблизно в рік потрібно коштів на підтримку фонду в належному стані? 

Ті часи, коли фонди ВБУ, БАН, ДПБ (різні назви нашої бібліотеки ХХ ст.) зберігалися частково по неопалюваних церквах, підвалах житлових будинків, розкиданих по місту, минули: сьогодні всі фонди зберігаються у спеціально обладнаних фондосховищах, де є термометри, гігрометри для контролю над температурою і вологістю приміщень. Контроль є, а можливостей автоматично підтримувати нормативні показники, на жаль, нема. Це проблема, яка напряму залежить від фінансування. Так само, фактично вичерпаний резерв вільних площ для розстановки фондів, потрібні нові сховища, і це теж серйозна проблема. Академія наук виділила останнім часом деякі звільнені приміщення, де необхідно проводити ремонт, замовляти стелажі, монтувати і т. п. Кардинально це проблему не вирішить. 

НБУВ має відділи реставрації та оправи, де працюють кваліфіковані спеціалісти. За відповідними договорами вони частково виконують реставраційні роботи і для інших бібліотек країни, і здобули позитивної оцінки колег. Роботи виконуються неруйнівними методами з дотриманням сучасних вимог до консервації та стабілізації книжок. Є також підрозділи, що моніторять стан приміщень, а також проводять дослідження певних фондів на предмет фізичного стану паперу документів. Є підрозділ знепилювачів, які в плановому порядку щоденно знепилюють приміщення фондів пилососами Хьюлі і масиви книг, полиці вручну. Є дез. камера. На всі ці процеси додатково бібліотека отримує щорічне фінансування за програмою збереження національного надбання, але кошти ці щороку стають меншими і не задовольняють потреб бібліотеки.

Запрошуємо усіх на екскурсію до корпусу НБУВ по вул. Володимирській, 62, де зберігаються ретроспективні фонди – інколи побачити краще, ніж прочитати.

Матеріал опубліковано Прес-службою

Контактна інформація