Тернистий шлях до перемоги

Поділитися: 
Дата події: 
19-03-2019

Можна, звичайно, тихо собі жити з думкою, що від тебе нічого не залежить. Що ти всього лиш гвинтик, нехай хтось старший чи хтось керівний подбає про тебе, бо вони краще все знають. І не треба висовуватись – адже так спокійніше…

Якби так думав журналіст В’ячеслав Веремій тієї ночі 19 лютого 2014 року, то  був  би сьогодні  живий. Але він зупинив машину, в якій, уже відпрацювавши, їхав з Майдану Незалежності додому, бо побачив натовп знавіснілих "тітушок", і почав їх фотографувати. Помітивши це, ті нелюди витягли журналіста з машини, а ще й водія таксі та попутника, але найжорстокіше побили В’ячеслава. Та й цього їм здалося мало – після останнього удару пролунав ще й постріл…  33-річний чоловік помер у лікарні від втрати крові саме після тієї фатальної кулі.

А ще за місяць до тієї ночі журналіст уже був поранений, і теж на Майдані. Граната, що вибухнула біля нього, пошкодила  хлопцеві око. У його записах з блокнота, які він робив в Олександрівській лікарні, є такі рядки:

"Я пишу з одним оком, бо друге поранене. Якщо в мене не стане й іншого, – я буду писати в темряві. Якщо віднімуться мої кінцівки, – я знайду спосіб писати і до останнього подиху. Саме за цим я прийшов на Майдан. Я прийшов за Правдою, яку мав донести до людей,  бо я журналіст".

Мати Героя України В’ячеслава Веремія Катерина Аркадіївна Веремій витратила кошти, які виплатила держава за загиблого при виконанні службових обов’язків сина, на те, щоб увічнити пам’ять про нього в друкованому слові. "Правда життя журналіста" – так назвала вона видану книгу. Свою присвяту і його заповідь. Уже підріс син В’ячеслава Максим, і може бачити, як прожив і чому загинув його батько. І він уже читає напам’ять батькові вірші…

19 березня Катерина Аркадіївна Веремій передала частину накладу книги "Веремій В’ячеслав. Правда життя журналіста" до Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.

Приймаючи книги, заступник генерального директора НБУВ Тетяна Миколаївна Коваль висловила велику шану і вдячність загиблому Герою України В’ячеславу Веремію, а також  глибокі співчуття його мамі й родині – дружині та синові. Вона відзначила, що книга про його життя залишиться спадком не лише синові Максиму, а й друзям, колегам В’ячеслава, усім сучасникам. Бо книги, і ця зокрема – це сторінки історії нашої країни, в якій є й такі трагічні моменти. І це також свідчення вірності В’ячеслава Веремія своїй професії і почуттю громадянина. Тетяна Миколаївна щиро подякувала Катерині Аркадіївні за цей дарунок Національній бібліотеці і за її материнський подвиг.

Символічним продовженням і переплетінням теми про вибір людиною своєї долі і своєї позиції стала презентація на цьому ж зібранні книги журналіста й публіциста Сергія Тихого "Перемагають лише переможці". Як зазначено в анотації до книги і як, власне, говорив і сам автор на презентації, перемога не дається будь-кому, тим більше тому, хто її недостойний і не вірить у неї. Щоб виграти у цій війні, українцям, нарешті, треба позбутися комплексу жертви… Ми остаточно переможемо лише тоді, коли змінимо ментальний код нації, станемо народом переможців.

Так, ця книга спричинена нашою боротьбою впродовж останніх років. Боротьбою в прямому сенсі – кривавими  подіями на Майдані, загарбаними територіями Криму, війною і втратами на Сході, а також боротьбою багатьох людей зі зневірою, сумнівами, розчаруваннями й внутрішнім вигоранням. Автор належить до категорії людей небайдужих, які хотіли б знати, скільки в Україні громадян, для яких вільна , "непідмосковська" Батьківщина зараз – найголовніше. І, позначаючи розділи своєї книги як "блог-пости"  (відчувається подих воєнних реалій), крок за кроком шукає відповіді, як здобути перемогу України не лише на фронті, а й у людських умах і душах.

З властивою їй лаконічною образністю відома журналістка Ольга Мусафірова відзначила, що справжньою книгою "від журналіста" є не та, в якій зібрані під однією обкладинкою попередні публікації, а та, яка примушує думати й хвилюватись. Навіть тоді, коли перестав цю книгу читати. І та, яка просто таки штовхає змінити якщо не весь світ, то себе в ньому точно. Сергію Тихому це вдалося.

Говорили учасники презентації також про усвідомлення себе як громадянина у великому й малому – починаючи від знання історії міста чи села, в якому народився, й аж до участі у вирішенні справ державної ваги.

Учасники презентації отримали книгу з автографом С. Тихого.

Фотоматеріали: