Імануїл Кант (1724 – 1804) – німецький філософ і вчений, родоначальник німецької класичної філософії. Народився у м. Кенігсберг (Прусія) в родині ремісника. Закінчив теологічний факультет Кенігсберського університету, в якому спочатку був доцентом, потім професором і ректором. Викладав у ньому ряд курсів філософії, логіки, математики, механіки, фізики, географії, антропології, загальної історії. Був енциклопедично ерудованою людиною.

    У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначимі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.

     Ідеї Канта піддалися трансформації, але продовжують жити. Особливо актуальні вони на даному етапі розвитку людського суспільства - у період гуманізації всіх галузей знання, у тому числі і філософії.

Виставка підготовлена Відділом соціокультурної діяльності НБУВ.