Цьогоріч 30 вересня в Україні відзначили ювілейний — п’ятнадцятий раз — Всеукраїнський день бібліотек. Запровадили це свято  14 травня 1998-го указом Президента України. Але, на жаль, воно не стало всенародним, громадяни не тільки не знають про нього,  більше того, рідко відвідують бібліотеки. Чому? Мабуть, можна і треба назвати кілька причин. Але я хочу зупинитися на тому, що форми й методи роботи бібліотек змінюються. Як саме? Про це наша розповідь.

   Історія книгозбірень на українських землях сягає часів Київської Русі. Тоді книгосховища  відкривали  при церквах і монастирях. Найбільша і найбагатша бібліотека того часу була у Софії Київській, яку заснував 1037 року Ярослав Мудрий. Тут було близько дев’ятисот томів рукописних книг. Після цього книгосховища в Україні розвивали та удосконалювали, зрештою, рукописи поступилися друкованим книжкам, а наприкінці ХХ – початку ХХІ століття  з’явились їх електронні аналоги.  Бібліотеки почали працювати за новими віяннями .  

   Завітаймо до Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського. Її фонди в Україні найбагатші – це понад п'ятнадцять мільйонів одиниць  (рукописи, стародруки, книги, газети, аудіо- та відеоматеріали). Тут   зберігається література майже всіма мовами світу, більшість якої доступна в електронному форматі.

   У такому режимі бібліотека працює понад п’ятнадцять років. Розповідає прес-секретар Наталія Журавська: “Формування фонду електронних документів почали з 1997 року, а  Веб-сайт  створили у 1999-му. Завдяки цьому впровадженню  кількість відвідувачів постійно зростає. Зокрема, на сайті працює віртуальна довідка  — безкоштовна інтерактивна послуга, яка надає віддаленим користувачам відповіді на разові запитання, пов'язані з пошуком інформації з усіх галузей знань. Минулого року на Інтернет-порталі НБУВ було зареєстровано понад  мільйон відвідувачів, серед яких чимало іноземців”. За даними американської корпорації “AlexaInternet”, яка здійснює моніторинг електронних ресурсів, інформаційний  портал книгозбірні  має найвищий рейтинг популярності серед усіх бібліотек країн СНД.

   За новими — електронними — правилами працюють бібліотеки й за океаном. Студентка медичного коледжу Христина Роскопа (родом з Івано-Франківської області), котра  вже сім років живе у штаті Іллінойс і послугами бібліотеки користується часто, розповідає: “Американські бібліотеки нагадують українські гіпермаркети, що поділені на дві частини. Це література для дорослих і дітей.  Щоб швидко знайти потрібне видання, в пошукову систему вводиш назву, й отримуєш довідку, в якому ряді, на якій полиці є книжка чи її електронний аналог. Особливо популярними у Штатах є заняття у бібліотеці з репетитором”.

   Проте можливість користуватися  літературою через мережу, сидячи на дивані, для декого з українських читачів – день учорашній. Для тих, хто читає завжди й усюди, один із провідних мобільних операторів  пропонує завантажити бібліотеку на власну мобілку. Ціна п’ятисот електронних – дорівнює ціні однієї паперової книжки. У такий спосіб популяризується культура читання і новітні технології.

   Та чи виправдає себе ця сучасна система і чи зможе, зрештою, файл у кілька мегабайтів замінити улюблене видання з бібліотечної полиці? Це справа часу та особистого уподобання кожного. Але популярність бібліотек класичного типу з мільйонними списками — яскраве підтвердження пріоритетів  читачів сьогоднішніх.

   Ольга Головецька