Євген Самійлович Бурксер народився 4 серпня 1887 р. у Одесі. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (1909). Викладав в Одеському електротехнічному училищі (1909–1910) та Одеській жіночій гімназії (1909–1910). У 1910 р. заснував радіологічну лабораторію при Одеській філії Російського технічного товариства, яку очолював протягом 1910–1926 рр. Лабораторія першою в Російській імперії розпочала вивчення радіоактивності об’єктів природи. У 1912–1918 рр. Є. С. Бурксер організував наукові експедиції Україною, до Грузії, Абхазії, Криму, Бессарабії, на Кубань та пониззя Волги, під час яких досліджувалися радіоактивність і хімічний склад мінеральних вод, повітря та лікувальних грязей. В 1919 р. учений займався науковою організацією курортної справи.
     

У 1921 р. Є. С. Бурксер ініціював створення Одеського інституту прикладної хімії та радіології, де працював як професор, завідувач кафедри неорганічної хімії та директор інституту (1922–1928). Протягом 1931–1938 рр. учений завідував кафедрою неорганічної хімії Одеського фармацевтичного інституту, а у 1933–1937 рр. читав спеціальний курс з радіоактивності, радіоелементів, геохімії та неорганічної хімії в Одеському державному університеті.
     

У 1925 р. Є. С. Бурксера обрано членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук та невдовзі призначено директором організованого ним у Одесі Науково-дослідного хіміко-радіологічного інституту (1926–1932). З 1932 р. учений працював заступником директора з наукової роботи Інституту рідкісних металів та очолював сектор рідкісних лужних металів інституту. За допомогою розроблених під керівництвом Є. С. Бурксера методик було налагоджено виробництво торію, цезію та рідкісноземельних елементів із вітчизняної сировини. У 1935 р. Є. С. Бурксер розпочав вивчення міграції солей через атмосферу, що поклало початок аерогеохімічним дослідженням.
     

У 1938 р. Є. С. Бурксера запрошено до Києва та призначено завідувачем відділу геохімії Інституту геологічних наук АН УРСР (1938–1961). З 1939 р. учений очолював Комітет по метеоритах АН УРСР. Під час Другої світової війни вчений організував в Уфі виробництво хімічних препаратів для потреб оборонної промисловості. У 1961 р. в Інституті геологічних наук АН УРСР під керівництвом Є. С. Бурксера був створений перший в Україні відділ абсолютного віку гірських порід і ядерної геохронології. Також з 1938 р. учений читав курс лекцій з геохімії та радіометрії на геологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
     

Є. С. Бурксер опублікував понад 300 наукових праць, що стосуються геохімії гірських порід, мінералів водоймищ і джерел, хімії й технології рідкісних та розсіяних елементів, історії геохімічних досліджень.
     

Вчений був одним з ініціаторів створення та членом Одеського обласного науково-інженерно-технічного товариства хіміків (1932–1937), заступником голови Українського відділення Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва (1938–1942), членом хімічної секції Українського республіканського Товариства «Знання» (1947–1962). Його перу належать понад 80 науково-популярних статей та брошур.
     

Помер Є. С. Бурксер 25 червня 1965 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
                                                        * * *
     

Особовий фонд № 27 «Бурксер Євген Самійлович (04.08.1887–25.06.1965) – член-кореспондент АН УРСР за спеціальністю «геохімія»  (1925)», що зберігається в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, загалом налічує 438 справ за 1907–1965 рр. Для експозиції відібрано 36 оригінальних документів. Насамперед це автографи наукових праць Є. С. Бурксера одеського та київського періодів: статті, монографії, доповіді, щоденник експедиції та ін. Серед експонатів, що ілюструють початок професійної діяльності вченого, звертає на себе увагу «Акт про проведення демонстрації приладу для таємної сигналізації (автори професори Є. С. Бурксер та М. Ржепшевський, технік Фельдман)» за 1926 р., на якому проставлені гриф «секретно» та підписи численної комісії фахівців.
     

Чимало представлено особових документів вченого, з яких можна виділити паспортну книжку (1915 р.) з його анкетними даними; посвідчення члена Одеської міської управи, яке давало Є. С. Бурксеру право вільного пересування містом після 21-ї години в умовах проголошення Одеси в стані облоги (1918 р.), завірене печаткою у формі тризуба; посвідчення про право носити нагрудний срібний знак ДОБРОХІМ’у [1920–1930-ті рр.]; посвідчення Інституту геологічних наук АН УРСР Є. С. Бурксеру в тому, що він є науковим керівником експедиції, яка виконує спецзавдання у Закарпатті (1946 р.) та ін.
     

Серед експонованих архівних документів особливе місце належить двом автографам академіка В. І. Вернадського за 1939 р. – листу, в якому Володимир Іванович високо оцінує науковий потенціал Є. С. Бурксера та відзиву академіка про праці Євгена Самійловича по геохімії.
     

Виставка презентує фотознімки з зображенням вченого у робочому кабінеті, на зустрічі зі своїми колишніми аспірантами, серед яких дружина Є. С. Бурксера Василиса Василівна – колега і співавторка деяких наукових праць, а також Євгена Самійловича з родиною та на відпочинку.
     

Виставку архівних документів присвячено 130-річному ювілею визначного геохіміка члена-кореспондента НАН України Є. С. Бурксера. Вона є лише частиною чималого документального і наукового надбання вченого, з яким можна наочно ознайомитись в Інституті архівознавства.
     

Кожне зображення супроводжується текстівкою та інформацією про місце зберігання документа. Наближені дати подано у квадратних дужках.
Виставку підготували
снс А. І. Шаповал
мнс О. В. Патриляк
пров. ред. І. Г. Кіржаєва