Указом Президента України, на честь 200-річчя від дня народження Т. Г.  Шевченка, 2014  рік оголошено Роком  Шевченка.

  Протягом короткого, але насиченого життя творча діяльність Т.  Г.  Шевченка піддавалася як схвальній так і негативній критиці з 1839 по лютий 1861  рр. На перше видання «Кобзаря» відгукнулися декілька періодичних видань: «Северная пчела», «Художественная газета», «Литературная газета», «Отечественные записки», «Ластовка» та ін. Пізніше до них приєднались і видання, що виходили у Малоросії, зокрема «Харьковские губернские ведомости», «Киевские губернские ведомости», «Черниговские губернские ведомости», «Полтавские губернские ведомости», «Одесский вестник», «Киевский телеграф», а також польські, чеські та німецькі видання: «Денница», «Tygodnik Petersburski», «Prazska noviny» та ін.

  Дослідженням прижиттєвої критики на поетичну та художню творчість Т.  Г. Шевченка займалися шевченкознавці, О. Боронь, Г. Грабович, С. Захаркін, В. Іскорко-Гнатенко, М. Коломийченко, М. Назаренко, Ф. Прийма, І. Свєнціцький. У 2013 році, з нагоди 200-річчя від дня народження поета, вийшла друком книга «Тарас Шевченко в критиці», Т. 1: «Прижиттєва критика (1839-1861)» за редакцією Григорія Грабовича. У книзі прокоментовано та надано повні тексти 239-и прижиттєвих критичних статей, відгуків, згадок, нотатків про Т. Г. Шевченка. Автори видання здійснили кропітку роботу по виявленню статей, присвячених доробку Шевченка в періодичних виданнях, збірниках, альманахах, розкриттю псевдонімів, криптонімів, встановленню авторів статей, які не мали підпису, провели історичні та літературні розвідки, систематизували віднайдені матеріали. Видання має покажчик творів Шевченка, анотований покажчик періодичних видань, альманахів, збірок та покажчик імен і коментарі.

  Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського має унікальні фонди, найбільшу в Україні колекцію періодичних видань, що виходили за життя Т. Г. Шевченка. Маємо можливість звернутися до цих видань, аби особисто ознайомитися з критикою шевченківської творчості.

  Отримавши 22 квітня 1838 року «вільну», Шевченко того ж року стає студентом Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. І вже через півтора року у газеті «Северная пчела» від 4-го листопада (№ 250) 1839 р. з’являється перша згадка про «постороннего» ученика Академії мистецтв Шевченка. У статті «Беглый взгляд на выставку Академии художеств» серед кращих робіт, представлених на виставці, удостоєні уваги і два портрети аквареллю слухача Академії г. Шевченка. «Художественная газета» 1 січня (№ 1)1840 р. у звіті «Общества поощрения художников…» пише, що комітет прийняв під свою опіку три учні. Серед них особливої уваги заслуговують Шевченко і Патін.

  Протягом 1840-1843 рр. «Художественная газета», «Северная пчела», «Отечественные записки», «Сын отечества» ще не раз звертали увагу своїх читачів на талановитого студента Академії мистецтв. Зокрема, 1-го листопада (№ 21) 1840 року «Художественная газета» пише, що серед нагороджених «удостоен серебряной медали второго достоинства» Шевченко, «кроме медали, объявлена похвала от Академии за первый опыт живописи». Та ж газета 28 квітня (№ 14) 1841 року повідомляє, що «…воспитанники: Шевченко, Ермилов, Антонов, Михайлов … получили от Академии художеств вторые серебряные медали». Всього, за час навчання у Академії мистецтв, Шевченко отримав три медалі – дві срібні та одну золоту за малюнки з натури і живописні твори. Не залишились поза увагою критиків і ілюстрації Шевченка до книжкових видань: «Сто русских литераторов» А. Ф. Смірдіна, «Знахарь», Г. Ф. Квітки-Основ’яненка та «История Суворова» М. О. Полєвого.

  У 1843 році, отримавши звання «свободного художника», після багаторічної перерви, Тарас Григорович їде до України, маючи давню мрію відвідати своїх рідних та почати роботу над альбомом «Живописна Україна». В листі до О. Бодянського Шевченко писав: «…Нарисую види, які єсть на Україні, чи то історією, чи то красою прикметні; вдруге – як теперішній народ живе, втретє – як він колись жив і що виробляв».

   «Северная пчела» 25 серпня (№ 193) 1844 року в розділі «Смесь» повідомляє, що «известный и любимый поэт-живописец, Т. Г. Шевченко решил приступить к изданию, названному им «Живописною Украиною» яке «продаваться будет: в С. Петербурге, в магазинах Ольхина, Иванова и Прево; в Москве, в конторе Московитянина; в Киеве, Харькове, Одессе и Варшаве». Про це ж видання повідомляють «Русский инвалид», 1844 р., 15 жовтня (№ 232): «издание во многих отношениях может быть полезным»; «Харьковские губернские ведомости» (приложение),1844, 28 жовтня, (№ 43): «первоклассный художник Шевченко поэт-живописец предпринял издание «Живописная Украина», будет выходить отдельными выпусками…Желающие могут прислать деньги прямо к его превосходительству».

  Навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко деякий час жив у К. Брюлова. У своєму щоденнику (1 липня 1857 р.) він пише: «Я жил у него на квартире… И что же я делал? Чем занимался я в этом святилище? Странно подумать. Я занимался сочинением стихов, которые впоследствии упали такой страшной тяжестью на мою убогую душу. Перед его дивними произведениями я задумывал и лелеял в своем серце свого слепца Кобзаря и своих кровожадных гайдамаков».

  Достовірно невідомо коли Шевченко почав писати поетичні твори, перша поема «Причинна» датована 1837. Але ця балада не увійшла до першого видання «Кобзаря», яке за повідомленням «Северной пчелы» від 4 травня (№36)1840 року в розділі «Библиографические и разные известия», надійшло у продаж «в книжных магазинах В. П. Полякова, на Невском Проспекте, на углу Михайловской Улицы, в доме Графини Строгановой, и в Гостинном Дворе по Суконной Линии, № 17».

  Прогресивні російські та українські літературні діячі з прихильністю зустріли перше видання «Кобзаря». Свою позитивну оцінку виказали В. Білозерський, Є. Гребінка,
 П. Гулак-Артемовський, П. Корсаков, М. Костомаров, М. Максимович та ін.

Із семи відомих рецензій, опублікованих у російській пресі, чотири були позитивними, решта, визнаючи талант Шевченка, дорікали йому за мову.

  Ось деякі з відгуків у періодиці 1840 року на вихід «Кобзаря» – «Сын отечества»: «Жаль видеть г-на Шевченка, когда он уродует мысли и русский язик, подделывая их под. хохлацкий лад». У него есть душа и чувство»; «Журнал Министерства народного просвящения»: «…Кобзарь Шевченко – сочинение написано не на государственном языке, великорусском, а на южнорусском, украинском наречии»; «Библиотека для чтения»: «несомненное дарование», «язык небывалый»; «Литературная газета»: «в авторе этих малороссийских стихов виден талант неподдельный»; «Северная пчела»: «советуем ему рассказывать свои прекрасные ощущения по-Русски: тогда бы цветки его, как называет он стихи свои, были бы роскошнее, душистее, а главное -прочнее». Невідомий автор «Отечественных записок» визнає талант поета: «В полной мере заслуживает одобрения критики. Но зачем Шевченко пишет на малорусском, а не на русском языке». Від усього серця вітає появу «Кобзаря» журнал «Маяк» у статті за підписом П. К. [П. Корсаков]: «От души рукоплещем автору и певцу таких милых песен».

  У 1842 році виходить окремою книжкою поема «Гайдамаки». «Литературная газета» за 12 квітня (№ 15) 1842 року знову дорікає поетові за мову :«… Если б «Гайдамаки» были написаны на русском языке, то эту поэму должно причислить к числу лучших русских поэм». Євген Гребінка у примітці до першого розділу «Гайдамаків», ще у 1841 році, пише: « Гарна штука, дуже гарна, така смачна – їси і ще хочеться» («Ластівка», 1841.). [М. Тихорський} у «Маяку» за 1842 рік , Т. XXVII, червень, кн. 8, гл. IV. позитивно оцінює поему: «Восторг произведенный в Малороссии творчеством Шевченко, особливо последнею поэмою «Гайдамаки» … свидетельствует, что это дарование не поддельное, не маленькое, не рядовое».

  У вступі до цієї поеми Шевченко дає відповідь своїм радникам та рецензентам, які заперечували існування української мови, а дехто й української літератури взагалі :

Спасибі за раду

Теплий кожух, тільки шкода –

Не на мене шитий,

А розумне ваше слово

Брехнею підшите».

Особливо вороже сприймає російська критика автобіографічну поему «Тризна». Критикам поеми не зрозуміло, за ким «добрый поэт плачет на двадцяти четырех страницах». Негативну оцінку «Тризни» дає в «Северной пчеле», 1844, 3 июня (№ 124) Василь Межевич – «По ком плачет старик Тризну?», М. Полевой – «…в печь, и делу конец», у газеті «Северная пчела», 22 червня (№ 140),1844 р.

  Протягом 1944-47 рр. творчість Шевченка згадується у періодичних виданнях ще кілька разів, зокрема О. Котляревським, П. Лебедем, В. Межевичем, М. Польовим, О. Семен-товським та ін. Та після арешту поета настає тиша, здається що всі забули про Т. Г. Шевченка.

  Повернення Т. Г. Шевченка із заслання на весні 1858 року до Санкт-Петербурга знову привертає увагу літературних кіл Російської імперії до письменника.

«С особым удовольствием извещаем читающее общество, что поэтические произведения Т. Г. Шевченка, на украинском языке, … выйдут в свет новым изданием. Значение Шевченка, как поэта народного, имеет великую важность в истории украинской народности» – пише [О. Рижов] у газеті «Санкт-Петербургские ведомости», 20 груд. (№ 278), 1859 року.

  У 1860 році на кошти Платона Симиренка виходить нове, найповніше, на той час видання «Кобзаря», критики зустрічають його доволі приязно. «От стихотворений Шевченко веет…, поэзией народа… в них есть сила, сила духа, сила воли – пише невідомий автор у газеті «Санкт-Петербургские ведомости» 18 лютого (№ 37) 1860 року.

  Але були й інші думки. Зокрема автор статті: «Работница, поэма Т. Г. Шевченка в переводе г-на Плещеева» у «Санкт-Петербургских ведомостях » за 1 липня (№ 143), 1860 року дивується одноголосному схваленню «Кобзаря», немовби це була змова: «…что за несчастье для г-на Шевченко? Чем заслужил он такую печальную долю, чтобы изданием своих призведений не призвести даже двух, сколько-нибудь отличных друг от друга мнений». А все через те, що Шевченко пише «малороссийским наречием» та й ще «погані» вірші. Автор статті вважає, що «Наймичку» у справжні вірші перетворив О. Плєщєєв своїм перекладом. Рецензент плекає надію, що поет отямиться та навчиться писати російською мовою і тим самим зробить «переворот» у своїй творчості.

  Того ж таки 1860 року видається «Кобзар» в перекладі російських поетів за редакцією М. В. Гербеля. Переклади здійснили В. Крестовський, М. Курочкін, Л. Мей, М. Михайлов, О. Плєщєєв. Про нове видання «Кобзаря повідомляють «Московские ведомости» 23 листопада (№ 254), «Русский инвалид», 20 листопада (№ 253), «Санкт-Петербургские ведомости» 22 грудня (№ 279) та ін.

  Олександр Афанасьєв-Чужбинський етнограф, письменник, перекладач знайомий з Шевченком ще з 1843 року, на сторінках «Санкт-Петербургских ведомостей» друкує розлогу статтю, присвячену новому виданню «Кобзаря» в перекладі російських поетів. У статті Чужбинський зазначає, що майже вся попередня критика на твори Шевченка була спрямована, в основному, не на його талант, а на те, що він «осмелился писать» на «мужицком, провинциальном наречии». Чужбинський знав твори Шевченка напам’ять і, звісно, порівняння оригіналу з перекладом було не на користь перекладів. Але Чужбинський дякуе видавцю г. Гербелю за «порядочность издания книги, за верную корректуру, а еще более за приложение – за автобиографию поэта и список сочинений последнего…».

  У останній рік свого життя, вже тяжко хворий, Тарас Григорович Шевченко пише і видає «Букварь южно-русский», займається гравюрою: «… Гравюра же работы нашого известного поэта Т. Г. Шевченка. Известно, что как самая эта работа, так и в особенности, употребляемый художником способ гравирования, удостоил ему почетное звание академіка». Звання «академика гравирования» присвоєно поету у 1859 році,а диплом виданий «за подписанием президента и с приложеним печати 1860 г. октября 31 дня» Про офорти Шевченка читаємо на сторінках «Санкт-Петербургских ведомостей» 1860 р. 17 вересня (№ 206) та 27 листопада (№ 259).

  У грудні 1860 «зустрічаємо» поета на літературному вечорі у Пасажі, який проводився на користь недільних шкіл. Разом з Майковим, Бенедиктовим, Полонським Шевченко читав свої вірші, «публика громкими рукоплесканиями встретила малороссийского поэта, которого давно знает и которого видит лицом к лицу в первый раз. Если чтение г. Шевченка не произвело особенного впечетления, то виною тому несколько слабый его голос, и, наконец не всем понятное наречие» пише газета «Санкт-Петербургские ведомости» 1860 24 декабря (№ 281). Як відомо із згадок друзів, у Шевченка був красивий баритон, до заслання він гарно співав і декламував свої вірші. Хвороба, послабила його голос. Вже через два місяці поета не стало!

  На запропонованій Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського онлайн виставці: «Т. Г. Шевченко. Прижиттєва критика», подаються електронні копії текстів рецензій, відгуків, згадок із періодичних видань 1840-1861 рр. Бажаючим ознайомитися з повним переліком і текстами прижиттєвих критичних статей на творчість Т. Г. Шевченка рекомендуємо звернутися до видання: «Тарас Шевченко в критиці. – К.: Критика, 2013. – Т. 1: Прижиттєва критика (1839-1861). / За ред. Григорія Грабовича, та до періодичних видань – журналів, альманахів, газет 1839-1861 рр., що зберігаються у фондах Бібліотеки.

  Виставку підготувала зав. сектору Відділу газетних фондів Носкіна Н. М.