1-а світова війна за матеріалами православних періодичних видань

Початок Першої світової війни за матеріалами православної періодичної преси (до сторіччя з дня початку)

На часі болючим є питання розпалювання міжнаціонального конфлікту, що може призвести до третьої світової війни. Суспільству притаманно деяка ейфорія щодо її наслідків. Уже стерлися з пам'яті жахи Другої світової війни, тим більше братовбивства революції 1917 р. і громадянської війни. Але війна є війна, і, починаючись з виправданих ідей, вона закінчуються втратою рідних, каліцтвами і розчаруваннями. Саме тому доцільним є розлянути попередній досвід початку Першої світової війни, її підбурювачів, фанатичність духовенства й недалекоглядність політиків. Підтвердженням тому є періодичні видання того часу, які відображають настрої, менталітет сусупільства і дають змогу зрозуміти, чому такі події мали місце в історії.

Початок війни в 1914 р. підтримали практично всі верcтви населення Російської імперії, зокрема інтелігенція й наукові кола. Теорія панславізму була популярною в Росії і раніше, а з початком війни в усіх православних журналах почали друкувати матеріали з ідеями єднання всіх слов’янських народів під проводом  Росії на основі православної віри.

Лідером проповідницької літератури під час війни був архієпископ Харківський Антоній (Храповицький). У “Волинських єпархіальних відомостях“  від 30 жовтня 1914 р. була надрукована  промовa “Победа русской души” на патріотичній маніфестації 9 жовтня 1914 р. для харківського студентства, де говорилося, що православне смирення привело російську армію до перемоги, і тільки російська православна душа змогла  надихнути на  подвиги. Православні християни виявили мужність, хоча цар звав їх на смерть, отримувати тяжкі рани, бути в холоді і голоді, без сну і даху над головою. У Харкові за сприяння архієпископа Антонія великим тиражем було видано кілька брошур, де обґрунтовувалося необхідність приєднання Галичини, Буковини і Закарпаття до складу Росії.

Другим лідером православного проповідництва в роки Першої світової війни був архієпископ Холмський Євлогій (Георгієвський). Так, на літургії в Почаєво-Успенській лаврі  з нагоди приєднання Галичини 14 листопада 1914 р. він говорив: “Велика радість матері, яка знайшла загублену дитину, так і Росія нарешті воз’єднала слов’янські народи. Спочатку ми думали: для чого ця війна, для чого ці потоки крові? А виявилося, не даремно. Нещодавно Туреччина оголосила нам війну. Буде користь і з неї”. Тут очевидною є месіанська ідея Росії про об’єднання всіх слов’янських народів у своєму складі, і навіть більше − він говорив, що руками нашого імператора було б добре  повернути Святу Софію. Для цього треба з смиренням переносити всі біди війни твердо вірячи в велике майбутнє Росії і, можливо, наш благочестивий монарх і стане великим світильником віри. У № 52 за 1914 р. “Волинських єпархіальних відомостей“  той самий архієпископ Євлогій говорив, що хоч виховувались галичани в традиціях латинської унії, вона не змогла заглушити в них російський дух.

У безкоштовному додатку до  Московського журналу “Кормчий” за редакцією С. С. Ляпидевського в № 41 за 1914 р. була описана урочиста служба Божа  в неділю 7 вересня у щойно захопленому Львові старшим вікарієм Московської митрополії Трифоном у Георгіївській церкві. Для цього запросили хор з Почаївської лаври. На службі були генерал-губернатор Галичини граф Г. Бобринський, військовий губернатор граф C. Шереметьєв, комендант генерал Ейхе, граф В. Бобринський, представники міської влади. Потім єпископ Трифон відслужив панахиду на кладовищі, відвідав госпіталі. Спочатку митрополита Андрея не заарештовували за взяте слово не агітувати проти православ’я, але вже на другий день він провів службу в своєму соборі з проповіддю проти православної церкви. Тоді ж його під конвоєм відрядили вглиб Росії.

В тих же самих “Волинських єпархіальних відомостях“ розміщена була стаття протоієрея В. Б.-ського “На Божественной страже”, де він говорив про те, що населенню Галичини притаманна релігійність. У кожному домі є Молитовник, є також богослужбові книги і картинки з Києво-Печерської лаври. Уніатські священики змушені були рятуватися від російських військ, або були арештовані ще австрійцями за підозрою в русофільстві. Небагато з них залишилося  на своїх місцях. Коли автор зайшов в будинок одного священика, який був ув’язнений австрійцями, в будинку виявилося багато православної літератури в тому числі журнал “Русский паломник”. Коли парафіяни попросили охрестити немовля,  автор сказав, що може це зробити за російським зразком, на що вони погодилися, бо вважали себе православними.

“Волинські єпархіальні відомості“ передрукували також бесіду з архієпископом Фінляндським Сергієм з “Земщины”, де говорилося, що не вaрто через дрібниці протиставляти православне богослужіння уніатському.

В усіх виданнях того часу висвітлювалася благочинна діяльність царської родини, яка власним прикладом самої імператриці Олександри Федорівни і дочок Ольги Миколаївни і Тетяни Миколаївни, заохочувала працювати в госпіталях сестрами милосердя.

У тижневому виданні С. -Петербурзької духовної академії “Церковный вестник” від 31 липня 1914 р. говорилося про репресії на християн в Османській імперії і проте, що Росія є визнаною природною покровителькою всіх православних. Вона вже надала авторитетну допомогу в реформах у Малій Азії, населеній вірменами, тому не має морального права залишити без допомоги християн всієї Османської імперії.  У щотижневому додатку до журналу “Кормчий” у № 45 за 1914 р. друкувалися спогади очевидців, як курди в кошиках перевозили боєприпаси, за це їх заарештовували, що викликало у них озлоблення. Вони діяли з засідок, використовували розривні кулі та інші дії, які призвели до більш рішучих заходів російської армії. В тому ж виданні “Кормчого” у № 48 за 1914 р. приводили свідчення очевидця, якою ціною далося Росії взяття фортеці Перемишль.

У С. -Петербурзькому журналі “Русский паломник” у № 36 за той  же рік з сумом говорилося, що Болгарія, за звільнення якої у 1877-1878 рр. проливали кров російські воїни, зараз на боці Туреччини і Троїстого союзу. Також “Русский паломник” дає ґрунтовні описи і замальовки найбільших православних церков, монастирів з різних регіонів Австро-Угорщини, Болгарії, Румунії, Османської імперії. Схожі нариси друкував “Церковный вестник”, а також наголошував на виключності моменту для реалізації подальшої слов’янської політики Росії. Наводилися слова царя: “Надеюсь с помощью Божиею на победу над общим нашим врагом, на окончательное объединение всего славянства и на светлое будущее отдельных его народов”.

Неодноразово в періодичній пресі зверталася увага на віротерпиме ставлення російської адміністрації в Галичині до уніатів на противагу німцям, які руйнували пам’ятки архітектури в французьких землях.

Яким би повним сподівань не був початок війни, але вже за кілька років, стикнувшись з  загибеллю рідних людей, каліцтвами, втратами, населення було схильне до більшовицької агітації про негайний мир народа, землю селянам, фабрики робітникам. Хоч і не можна порівняти вплив церкви на масову свідомість на початку ХХ ст. і тепер, однак ідеї слов’янської єдності під проводом Росії і одночасно розвиток національної самосвідомості в результаті воєнних дій є актуальним і в наш час.

Детальніше ознайомитися з ходом воєнних дій, іншими подіями, реакцією населення, церкви можна гортаючи періодичні видання того часу в відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій.

Підготувала н. с., к. і. н. Заєць О. В.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська, 62; 3-й поверх, приміщення № 307-3.
+38 (044) 234-0245 (відділ)
+38 (044) 235-4196 (пункт запису читачів)
9.15 - 18.00 (понеділок - субота)