Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати.
Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка.У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка.
1823 року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п'яниці Петра Богорського. У 1829 році Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 році пан віддав Шевченка  до живописних справ цехового майстра Ширяева ,здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту. Хлопець чимало малював з натури.
1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.
1838 року впливові покровителі Шевченка, викуповують молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за немалу на той час суму – 2500 рублів. Щоб її здобути, Карл Брюллов написав портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у котрій взяла участь царська родина.
Після викупу Шевченко оселився на  4-й лінії Васильєвського острова у будинку № 100. Незабаром він став студентом Петербурзької академії мистецтв, а вже там – улюбленим учнем Брюллова.
Будучи вже неабияким портетистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графікта ілюстратор.
23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені  в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий.
13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України. Відвідав відставного поручника й українського поета Віктора Забілу на його хуторі Кукуріківщина під Борзною.
У червні 1843 побував у Києві, де познайомився з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем, і на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в його Убіжищі.
У лютому 1844 р. повертається до Петербурга закінчити навчання в Академії мистецтв. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск "Живописной України", до якого увійшли офорти: "У Києві", "Видубецький монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богданові і українському народові", "Казка".
У квітні 1845 р. Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. За дорученням Київської Археологічної комісії зарисовує історичні пам'ятки. Того ж року пише поезії "Не женися на багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох", поеми "Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик" та всесвітньо відомий «Заповіт».
У цей же період Тарас Григорович знайомиться з Костомаровим, формуються його політичні погляди. Він вступає в «Кирило-Мефодіївське товариство». За епіграму на імператрицю і революційний настрій віршів збірки «Три літа» в березні 1847 року поета заарештовують і відправляють на заслання до Орської фортеці, де він повинен служити солдатом. Крім того, Микола І своїм указом заборонив Тарасу Шевченку писати і малювати, що для нього було досить гнітюче.
За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у "Більшу книжку" свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля", "Муза", "Слава". Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
У 1859 році Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.
4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання акадеціка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря».
26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів  (13 березня) його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
Після того як п'ятдесят вісім днів прах Т. Г. Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.