У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського з 1958 р. до сьогодні працює унікальний співробітник – Марія Сергіївна Рубльова. Вона прийшла до відділу ще молодою дівчиною і працює тут без перерви вже 57 років. Змінювалася влада в державі, керівництво бібліотеки, були переїзди, переформування фондів, а вона залишалася їх хранителем. Тоді фонди теперішнього відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій знаходилися в Подільській філії Центральної наукової бібліотеки Академії наук УРСР за адресою вул. Набережно-Микільська, 2 (зараз вул. Г. Сковороди, 2), у будинку колишньої Київської духовної академії. Це були фонди ліквідованих монастирів, релігійних учбових закладів, інших установ та конфісковані приватні бібліотеки дворян, поміщиків. Найбільше враження на молоду дівчину тоді справили великі старовинні, оправлені в шкіру книги. Вони зберігалися в спеціальних шафах. Запам’яталось також те, що бібліотека працювала допізна, а на першому поверсі не було електрики, тому ходили до сховища виконувати замовлення читачів двоє співробітників: один ніс керосинову лампу, а інший – шукав книги. Ще одне приміщення мала філія по вул. Вишгородській, 38, де зберігалася іноземна література. Обслуговували читачів там тільки у вівторок і четвер, а співробітники їздили туди по черзі. Робочий день у бібліотеці тоді тривав з 14:00 до 23:00 години. У філії працювало 7 співробітників: Сотниченко Петро Аврамович (завідуючий філією), Зайцев Яків Андрійович, Журавльов Захар Семенович, Хижна Мотрона Євминівна, Сакаєва Халіма Айнединівна, Дубинська Софія Моїсеївна та Рубльова Марія Сергіївна. З 1965 р. працювали вже з 14:00 до 22:00 години, а в суботу і неділю з 10:00 до 18:00 години. За роботу у вихідні можна було взяти відгул у будній день. Великий читальний зал, який розміщувався ліворуч від сходів на другому поверсі, у колишньому філософському класі, мав калориферне опалення: груба, яку топили дровами, була у підвалі, а димохід ішов через усі чотири поверхи, обігрівав усе приміщення, в тому числі й читальний зал. Щоранку грубу розпалював істопник, іноді в залі стояв сизий дим, проте все одно взимку в приміщенні було дуже холодно. Видача книжок відбувалася також на другому поверсі. Там була інша груба, яку самі співробітники топили дровами, істопник лише їх приносив. Підлога біля груби була оббита залізом. Співробітники бібліотеки працювали в книгосховищі і на видачі без опалення. Тоді вважалося, що книжки повинні зберігатися без обігріву. Після пожежі в Головному корпусі бібліотеки (вул. Володимирська, 62) у травні 1964 р., у Подільській філії почалася перебудова, пов’язана з попередженням виникнення пожежі. Виявилося, що біля димоходу не можна було ставити дерев’яні стелажі і зберігати книги, хоча до того часу нічого ніколи не псувалося й не горіло. Сотниченко Петро Аврамович був надзвичайно відповідальним і вимогливим до чергових у залі та всіх співробітників. Він сам слідкував, щоб біля груби було чисто, дверцята зачинені, сам зачиняв душник увечері. У 1965 р. великий читальний зал у філософському класі закрили, тоді ж прибрали центральний димохід посередині кімнати і почали робити водяне опалення: встановили батареї у всьому будинку. Читачів почали обслуговувати в малому класі, що праворуч від сходів на другому поверсі. Особливістю приміщення були високі стелі. Стелажі мали 12 полиць, щоб дістати книги з верхніх полиць, треба було брати драбину і весь час переносити її з місця на місце. На той час користувалися попитом книги загальноосвітні і так звана відомча література, з шифрами Во (книги з історії, економіки, історії культури, художня література, партійна та ін.) Пізніше з головного корпусу на Володимирській, 62 привезли іноземну літературу з шифрами іА, іБ, іС. Із фондів філії було укомплектовано цілий ряд бібліотек науково-дослідних інститутів АН УРСР. З колекцій вилучали газети, які передавали до газетного відділу, альбоми і репродукції – до відділу естампів (зараз – відділ образотворчих мистецтв), ноти і збірники музичних творів – до відділу музичних фондів, рукописи – до відділу рукописів (зараз Інститут рукопису), а найбільш цінні стародруки – до відділу стародруків і рідкісних видань у головний корпус. Правда, ця робота, зі слів Марії Сергіївни, була вже майже закінчена до 1965 р. Сортування велося відразу після надходження колекцій до бібліотеки. Вилучалася з колекцій і художня література для поповнення фонду в головному корпусі та бібліотек Академії наук. Марія Сергіївна згадує, що тоді шукали і віддавали твори О. Дюма, В. Шекспіра, О. Пушкіна, М. Гоголя та іншу популярну літературу. Нам, згадує Марія Сергіївна, в голову навіть не приходило, що можна залишити книги заради збереження колекцій. Колеги, яких іноді присилали на заміни чи для підбору літератури, рахували дні, щоб швидше звідти піти. Фонд бібліотеки Київської духовної академії був на другому поверсі в окремих кімнатах, які називалися відповідно до шифру А, В, С, D, E. Фонди Києво-Печерської лаври були впорядковані, стояли на третьому поверсі за шифрами, проте не видавалася. Коли один старенький професор попросив підручник грецької граматики з бібліотеки Київської духовної академії, знаючи шифр, то йому довелося брати дозвіл у директора бібліотеки. Бібліотеки релігійних установ – це був спеціальний заборонений фонд, до якого читачі не мали доступу. Відділ “Роки” з бібліотеки університету святого Володимира видавався, коли читачі приходили з шифрами з головного корпусу, бо каталог був тільки там. Решта фондів – приватних колекцій, бібліотеки музеїв і монастирів – лежали в стосах, не були в обігу і каталогів на них не було. У 1965 р. Марія Сергіївна стала мамою. Декретна відпустка тоді була лише два місяці, після якої вона вийшла на роботу. Правда, робочий день у молодих мам був не 8 годин, а на годину менше. Марія Сергіївна домовилась з Петром Аврамовичем, що обідня перерва в неї буде 2 години. За цей час вона бігала додому годувати немовля. Добре, що з дитиною була її мама, а жила Марія Сергіївна на Рибальському острові, який лише у 1963 р. був з’єднаний з Подолом вантовим мостом, а до того доводилося плавати човниками. Бібліотека в приміщенні Київської духовної академії мала свою ауру або свого ангела-охоронця. Зі слів Марії Сергіївни, він не раз допомагав співробітникам і охороняв бібліотеку. Одного разу, працюючи в книгосховищі на 1-му поверсі, вона відчула страх і нічим не пояснювану паніку. Вона швидко закінчила роботу і пішла звідти. Яке ж було здивування, коли ввечері того ж дня височенні стелажі з книгами завалилися як доміно, один за одним. Іншого разу, в грудні 1965 р., згадує Марія Сергіївна, вона відчула бажання негайно йти додому. Трудова дисципліна тоді була сувора і просто піти не можна було. І в неї за кілька хвилин піднялася температура. Взявши в аптечці термометр, вона поміряла температуру і показала Петру Аврамовичу. Він погодився, що Марії Сергіївні треба негайно йти додому. Удома виявилося, що в її брата серцевий напад, а мамі треба поїхати до нього в лікарню. Вона розривалася, не могла нічого зробити, бо ні з ким було залишити немовля, і прихід Марії Сергіївни був своєчасним. Oдного разу, вже у 1980 р., коли почалася масова інвентаризація, в кімнаті D, де зберігалася колекція Київської духовної академії, у шафі знайшли дамський револьвер, загорнутий в газету 1914 р. Певно той, хто ховав цю зброю був впевнений, що тут, в бібліотеці, вона буде надійніше схована, ніж вдома. Іншого разу стався також дивний інцидент. Оскільки двір бібліотеки на Подолі і військової частини Дніпровської флотилії були розділені лише металевою сіткою, то співробітники і читачі могли спостерігати, що відбувається у дворі частини, і навпаки. Одного разу вночі вартовий, який чергував у частині, почав стріляти у вікна першого поверху бібліотеки. Кулі потрапили в стіни та в книги. У військовій частині почалася тривога. Негайно викликали завідуючого філією П.А. Сотниченка. Коли вранці співробітники прийшли на роботу, вікна вже склили. Військове керівництво просило Петра Аврамовича про цей інцидент не розказувати. Пояснили, що молодому солдату щось побачилось. Про це пізніше розповіли сторожі. З цікавості Марія Сергіївна почала розглядати вікна, і в одному з вікон на другому поверсі побачила отвір розміром з кулю. А в шафі був такий же отвір і в книзі теж. Кулю Марія Сергіївна віддала завідуючому, а книга залишилась. Навіть, якщо хлопцю хтось і привидівся тоді, то співробітникам він не шкодив. Але Марія Сергіївна додає, що роботу свою всі любили і поважали одне одного. Отак і неживі предмети можуть допомагати людині якщо їх любити, і взагалі, “Поділ – це легенда”, варта щоб про неї розказувати і розказувати, говорить Марія Сергіївна про свою роботу в бібліотеці на Подолі. Записала к.і.н., н.с. Заєць О.В.