Одна з перших у світі конституцій була розроблена гетьманом Пилипом Орликом. У його «Пактах та Конституціях прав та вольностей війська Запорізького» 1710 року передбачено розподіл трьох гілок влади, чітке визначення прав і обов’язків громадян та влади. До уваги читачів запропоновано виставку, присвячену автору першої української Конституції, гетьману України у вигнанні (1710–1742 рр.) Пилипу Орлику. В експозиції представлені видання архівних документів, книги та статті з періодичних видань. Виставка супроводжується коротким історичним екскурсом про рід Орликів. Історія роду Орликів, згідно генеалогічної довідки, укладеної сином гетьмана, генералом французької армії Григором Орликом у 1747 р., сягає ХІІ ст. Першим у родоводі згадується Станіслав Орлик (1121 р., Чехія), від якого беруть свій початок дві гілки роду: перша – Шлезька (Сілезія), друга – Польська (протестантська), представники якої, під час гуситських війн XV ст., оселилася у м. Краків. Родоначальником польської лінії став Ян Криштоф Орлик, одружившись з донькою полтавського полковника, воєводи пилявецького – Павла Семеновича Герцика. Подружжя мало сина Степана, котрий помер у 1636 році, полишивши після себе сина названого на його честь. Останній прославився військовою відвагою, що була відзначена на сеймі 1660 р. Степан Орлик загинув під Хотином 11 грудня 1673 року, полишивши дружину Ірину, уродженку литовського роду Малаховських-Володкевичів, та двох синів – старшого Степана, який не мав нащадків, і молодшого – Пилипа, майбутнього гетьмана України. Пилип Орлик народився 11 жовтня (за старим стилем) 1672 р. в с. Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Початкову освіту здобув у єзуїтському Віленському колегіумі. Після переїзду сім’ї Орликів з Білорусії до України, Пилип вступив до Києво-Могилянської колегії, як православний шляхтич, успішно закінчивши її 1694 р. Орлик вільно володів українською, російською, польською, церковнослов’янською, латинською, французькою, італійською, старогрецькою, новогрецькою, шведською, німецькою, болгарською, сербською, турецькою мовами. Після закінчення навчання, завдяки своїм здібностям та обдарованості, Орлик швидко просувався по службі. Впродовж 1698–1709 рр. служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита (Київ); у Полтавському полку Війська Запорізького; старшим військовим канцеляристом і реєнтом Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького; генеральним писарем та довіреною особою гетьмана Івана Мазепи. Яскравим прикладом відданості гетьману стала ситуація, що склалася після розгрому шведів Петром І під Полтавою. Розбиті війська на чолі з Карлом ХІІ, з боку яких виступив І. Мазепа проти російського царя, змушені були відходити на територію Османської імперії (м. Бендери). Пилип Орлик, не зрадивши в тяжку хвилину гетьмана, залишався разом з ним та його найближчим оточенням. Після смерті Мазепи (1709 р.), П. Орлик був обраний гетьманом Правобережної України (1710–1714 рр.), а згодом гетьманом України в еміграції (1714–1742 рр.). У день обрання на гетьманство, Орликом був проголошений текст першої української Конституції – «Пакти та Конституція прав і вольностей Війська Запорізького» або, так звана, «Конституція Пилипа Орлика». Головною ідеєю документу була повна незалежність України від Польщі та Росії. Окрім визначення території Української держави, Конституція визначала права всіх прошарків населення України, незалежність Запорізької Січі від Польщі та Росії. Усі положення, прописані у документі, переконливо свідчили, що українці завжди прагнули бути вільним, демократичним та заможним народом. Не маючи можливості повернутися на батьківщину, Орлик довгий час жив у Швеції та Німеччині, а з 1722 р. та до кінця життя – в турецьких володіннях (до 1734 р. – в м. Салоники, потім – у Буджаці і, нарешті, – у Молдові). Перебуваючи в еміграції Орлик весь час намагався вивести українське питання на міжнародний рівень, шукав підтримки у різних держав – Швеції, Польщі, Англії та Франції. Разом з цим, докладав значних зусиль для організації власних військових сил та підняти запорожців проти Москви, розробив широкий план походу для звільнення України з-під московської влади. Однак всі зусилля були марними. Пилип Орлик був не лише військовим та політиком, а ще й прозаїком і поетом. Особливо цінним є його «Діаріуш» (щоденник), який він вів впродовж 12 років (1720–1732), який зберігається в архіві Міністерства іноземних справ Франції у Парижі. Після смерті Пилипа Орлика справу боротьби за долю України продовжив його син Григір Орлик – граф, генерал-поручик, кавалер шведського «Великого хреста ордена Меча», французького «Хреста Святого Луї», польського ордена «Білий орел», маршал Франції, член таємної ради Людовіка ХV. Будучи одним з кращих розвідників у Європі, він створив найпотужнішу мережу агентурної розвідки. Разом з цим його головною метою було об’єднання розпорошених козацьких сил і здобуття незалежність для України. Один з останніх своїх шансів для досягнення цієї мети Григір Орлик використав 1741 р., коли Швеція оголосила війну Росії. Доклавши титанічних зусиль він переконав короля Франції відновити коаліцію Порти, Швеції, Кримського хана та України у боротьбі проти Росії, але ця спроба була зруйнована царицею Єлизаветою Петрівною через своїх союзників. Орлик-молодший був оголошений Росією поза законом, але це не заважало йому таємно пробиратися на Кримську Січ до козаків та спілкуватися з ними. 3 грудня 1747 р. у Версалі в присутності французького короля Людовика ХV та його двору Григір Орлик одружився з Луїзою-Елен ле Брюн де Дентевіль зі старовинного шляхетського роду порідненого з французькою королівською династією. Згодом Григір Орлик очолив та екіпірував драгунський кінний полк «Сині шведи короля». До складу полку входила й козацька сотня, вдягнута в український однострій, в якій перебували на службі два його небожі. У перспективних планах Г. Орлика було створення Рейнської Січі із запорізьких козаків під егідою Франції. Цей план втілити в життя не вдалося, лише згодом, було засновано Задунайську Січ. Григір Орлик, разом зі своїми драгунами, брав участь у семирічній війні, в якій при битві під Розбахом (Саксонія), у січні 1759 р. був поранений. У листопаді приймав участь у битві під Мінденом, над Рейном, в якій дістає важке поранення не сумісне з життям. 14 листопада 1759 р. Григіра Орлика не стало. Графа поховали на березі Рейну. Луїза де Дентевіль пережила чоловіка на шістнадцять років, вдруге заміж так і не вийшла. Підготувала м. н. с. І. С. Шекера.