1609 р. - друкарня була куплена архімандритом Єлисеєм Плетенецьким [1] у м. Стратині [2] в спадкоємців Федора Балабана [3], але кілька років стояла недіючою. За цей час було зібрано освічених людей, що знали друкарську справу, і для потреб друкарні засновано у володінні монастиря в м. Радомишль [4] папірню. Першим друком було Євангеліє (1616). Видавалися Євангелія, Псалтирі, Часослови, Служебники, Октоїхи, Тріоді, Четьї мінеї та ін. Було вперше опубліковано в перекладі з грецької церковнослов’янською мовою такі фундаментальні богословські праці, як «Бесіди Іоанна Златоуста на 14 послань св. апостола Павла» (1623) та «Бесіди Іоанна Златоуста на діяння св. апостолів» (1624). Одночасно друкувалися панегірики, першим був панегірик О. Митури, присвячений Єлисею (Плетенецькому) (1618), вірші Касіяна (Саковича), полемічні твори, проповіді Захарія (Копистенського), Петра (Могили), Лазара (Барановича), Іоаникія (Ґалятовського), Інокентія (Ґізеля), Антонія (Радивиловського), Стефана (Яворського), Феофана (Прокоповича) та ін. Серед навчальної літератури - «Лексикон» (1627) Памви (Беринди), букварі, «Синопсис» (1674). У 30-х рр. XVII ст. розпочалося друкування латинською та польською мовами [5]. 22 грудня 1720 р. - Петро І своїм Указом повелів усі книжки, які видавалися в Печерській і Чернігівській друкарнях, виправляти й узгоджувати з великоросійськими, тобто тими, що видавалися в синодальних друкарнях, а нові, історичні і політичні, треба було подавати на розгляд Святого Синоду. 15 березня 1787 р. - імператриця Катерина ІІ, перебуваючи в Києві, своїм Указом запровадила при Київській духовній академії "громадянську" друкарню для друкування книг як російською, так і іноземними мовами, і перебувати друкарня мала в Києво-Печерській лаврі. У 1788 р. для неї були придбані нові шрифти в Європі. Революційні події 1905 р. дали поштовх до деяких реформ як у світському так і в церковному середовищі Російської імперії: цензура була скасована лише після Маніфесту 17 жовтня 1905 р. Саме на цей період припадає час найбільш плідної роботи друкарні. Почали друкувати і популярну літературу, і виборчі програми, і дешеві книжки для дітей, і різноманітну богословську літературу. Справжніх випробувань зазнала друкарня і її майно з початком революційних подій 1917-1919 рр. 17 грудня 1918 р. - Директорія УНР реквізувала друкарню для потреб інформаційного бюро, завідуючим друкарнею було призначено Дмитра Стасюлевича. Було також наказано всі лаврські періодичні видання друкувати українською мовою. 31 грудня 1919 р. - друкарня Лаври була реквізована Київським губернським відділом соціального забезпечення уряду УРСР. Оскільки кошти на матеріали та платню робітникам так і не було виділено, Духовний собор оголосив, що друкарня буде обходитися тільки працею братії. 1918-1922 рр. - в роки Громадянської війни почалося масове розкрадання монастиря жителями інвалідного містечка, яке влада розмістила на території Лаври. Тому Духовний собор Києво-Печерської лаври сам звернувся до новоствореної Академії наук із проханням про передачу бібліотеки Лаври і бібліотеки митрополита Флавіана до Всенародної бібліотеки України. У свою чергу Академія наук звернулася до уряду з клопотанням про передачу їй і друкарні Києво-Печерської лаври. Академія доводила, що отримання справжньої Лаврської друкарні зі всіма машинами, касами, шрифтами та іншим устаткуванням – це єдиний шлях налагодити видавничу діяльність Всеукраїнської академії наук. У травні 1922 р. прохання ВУАН було задоволено, але передана була Лаврська друкарня Академії наук лише в кінці 1922 р. [6, с.140-152] З діяльністю друкарні пов’язаний розвиток таких жанрів, як передмови, присвяти, геральдичний вірш, що супроводжували майже кожне видання. Частина текстів у церковнослужбових книгах, а також вірші, присвяти, передмови та післямови друкувалися книжною українською мовою. Для києво-печерських друків характерний високий поліграфічний рівень. Вони мали текстові і титульні ілюстрації, містили портрети, батальні сцени, герби меценатів, прикрашалися різноманітними заставками, кінцівками, ініціальними літерами з характерним для українського народного мистецтва рослинним і тваринним орнаментом. Застосовувався двоколірний друк, різноманітні шрифти. Серед художників-граверів вирізнялися Памво (Беринда), Тимофій Петрович, Ілля (автор понад 500 ілюстрацій до Біблії, яка так і не була видана), Прокопій, Іван Щирський, О. Тарасевич, Л. Тарасевич, Н. Зубрицький та ін. До кращих ілюстрованих видань належать Анфологіон (1619), Тріодіон (1631), Євангеліє учительне (1637), Требник (1646), Патерик Києво-Печерський (1661). Друкарня також видавала окремі граверні відбитки. У книжній графіці, як і в літературі, простежується становлення і розвиток нового художнього стилю — бароко. Високим художнім рівнем відзначалися й оправи київських друків. Електрона виставка представляє друки, що вийшли до славнозвісного царського Указу 22 грудня 1720 р. Використана література: 1. Єлисей Плетенецький (в миру - Олександр Михайлович, за іншими даними - Томашевич) (між 1550 і 1554 - 29 жовтня 1624) - український і річпосполитський православний церковний, культурний і громадський діяч, просвітитель, письменник, архімандрит Києво-Печерської лаври. 2. Стратин (стара назва - Стрятин) - зараз село Рогатинського району Івано-Франківської області. 3. Федір (Теодор) Балабан (? - 1606) - представник шляхетської родини Балабанів, небіж львівського православного єпископа Гедеона Балабана (засновника друкарні). Власник маєтку в Стрятині. 4. Радомишль (до 1946 р. - Радомисль, прибл. до XV ст. — Мичеськ) - старовинне місто на лівому березі ріки Тетерів, районний центр Житомирської області. 5. Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2007. - 528 с.: іл. 6. Борис Грановський Становлення видавничої діяльності УАН-ВУАН (1918-1928) // Україна в минулому. – 1996. – Вип. ІХ. – С.140-152. Підготувала с.н.с. к.і.н. Іваннікова М.