У лютому 2016 року виповнюється 150 років від дня народження Миколи Прокоповича Василенка, талановитого вченого, історика і юриста, ініціатора  ідеї створення Національної Академії наук та її другого президента. Довгий час ім’я цього натхненного вченого було викреслено з історії України. У Радянському Союзі замовчувалась наукова і суспільна діяльність Василенка, тому що його було визнано радянською владою «українським буржуазним націоналістом». Після проголошення незалежності України ім’я Миколи Василенка знову зайняло почесне місце серед корифеїв української науки.

Микола Прокопович Василенко народився 2 (14) лютого 1866 року в селі Есмань Чернігівської губернії. Після закінчення історико-філологічного факультету Дерптського університету він працював у Києві як педагог і журналіст. Перша публікація Василенка з’явилась у газеті «Киевское слово» у 1895 році. Співпрацював він також з часописом «Киевская старина» та редакціями газет «Громадська думка» і «Рада». З жовтня 1905 року Василенко неофіційний, але фактичний редактор газети «Киевские отклики». Ця газета, яка займала «безпартійно-незалежну позицію»[1], стала дуже популярною у Києві в кінці 1905 року. «Тираж её в начале ноября 1905 г. достиг 25 тысяч экземпляров, цифры небывалой до того времени в Киеве».[2] Офіційним редактором «Киевских откликов» Василенко став у січні 1906 року, але довго на цій посаді він не втримався. «Прошла всего одна неделя, и я очутился под судом по двум делам, одно из которых за номер 15 января 1906 года стоило мне одного года крепости».[3] Два тижні Микола Прокопович провів у Лук’янівській в’язниці, був звільнений, але через кілька днів знов заарештований. У тюрмі «Кресты» у Санкт-Петербурзі Василенко перебував з 11 жовтня 1908 року до 8 липня 1909 року.[4] Після звільнення екстерном здав екзамени на юриста у Новоросійському університеті в м. Одесі. У цей час він активно займається науковою діяльністю. Багато його статей публікується в періодиці, зокрема у газеті «Киевская мысль». Свої статті часто підписує криптонімами, зокрема: В–ко, Н.; В–ко, Ник.; Н.; Н. В.

На початку 1917 року Василенко займав посаду куратора Київської Шкільної Округи. Після Лютневої революції був запрошений до Петрограду заступником міністра освіти Тимчасового Уряду. Тут він зійшовся з В. І. Вернадським і запропонував створити Українську Академію наук. Ідея ця почала втілюватися у життя лише у 1918 році. Наказом гетьмана України Павла Скоропадського №1 від 3 травня 1918 року Василенка було призначено міністром народної освіти та тимчасово виконуючим обов’язки міністра закордонних справ. Микола Прокопович створює програму по розбудові культурно-освітніх закладів, в тому числі й створення Української Академії наук і Національної бібліотеки. У 1920 році М. П. Василенко став академіком Української Академії наук. 18 липня 1921 року його було обрано президентом Академії наук, але залишався він на цій посаді лише півроку. У березні 1924 року Василенко був заарештований  у справі так званого Київського «Центру Дій» і звинувачений у створенні контрреволюційної організації.[5] У шостий день процесу допитували Миколу Прокоповича.[6] Зокрема його спитали, чому він не емігрував за кордон після перемоги радянської влади: «Не виїхав тому, що належу до тої частини інтелігенції, яка вважає своїм обов’язком лояльно працювати з теперішнім урядом і гіршуся тою другою частиною інтелігенції, яка працює тримаючи камінь за пазухою».[7]

Василенко був засуджений на десять років в’язниці, однак під впливом Української Академії наук та прем’єр-міністра Франції Пуанкаре амністований, але не виправданий. Виправдання Василенка відбулося лише у 1991 році.

На виставці представлені повнотекстові публікації статей Миколи Василенка та матеріали котрі стосуються його державної, громадської та наукової діяльності з фондів газетного відділу НБУВ.

Виставку підготували: зав. сектору  НБУВ Наталія Носкіна, провідний бібліотекар Дмитро Захаров, провідний бібліотекар Станіслав Малюк.