Бібліотека Києво-Софійського собору, заснована за джерела 1037 р., – духовний осередок Київської Русі, складова книжної культури середньовіччя, – один із символів слов’янських святинь, який належить до перлин людської цивілізації і для слов’янського загалу дорівнює значенню для всього світу Александрійської бібліотеки в Єгипті. Загалом – то був полюс міжкультурних, міжлітературних та книжкових слов’янських контактів, що в підсумку збагатило культури всіх народів. Бібліотека Києво-Софійського собору є не тільки першою на наших землях державною бібліотекою, а й унікальною пам’яткою суспільного життя та літературно-публіцистичної творчості; складовою церковнослов’янської писемності, артефактом збереження та використання документальної пам’яті східного християнства. 

Бібліотека Ярослава Мудрого відіграє принципово важливу роль для правильної та об’єктивної реконструкції історичної реальності, явищ з історії розвитку форм суспільної свідомості людей, історії ідеології, духовної діяльності людей, що входять у загальну тканину економічного і політичного розвитку давньоруського суспільства. 

Усі складові культури в Київській Русі були пов’язані: економіка, політика, архітектура, сільське господарство, ремісництво, література, мистецтво, музика. Давньоруські майстри добре розумілися на секретах будівництва (зокрема й іррігаційних систем), будівельної механіки, виробництва скла, знали рецепти для рослинних фарб та оліф, варення меду, квасів; закладали знання із зоології, про що свідчать археологічні розкопки. В торговельній та господарській ділянках уміло застосовувалась арифметика, яку вчені відносять до категорії цифрових обчислювальних машин домеханічного типу.

Групу освічених осіб, яка діяла за часів Ярослава Мудрого при Софійському соборі, деякі вчені називають академіками, а утворення при київській митрополії резиденцією. 

Власні уявлення про навколишній світ, відомості про природні явища, які містилися в священних книгах, інформація, закладена в перекладній літературі, створювали й формували природничо-наукову концепцію давньоруського книжника-філософа. Ученість києво-руських книжників грунтувалась на глибокому знанні давньої літератури. 

Головним джерелом релігійнофілософського думки Київської Русі (поряд з Біблією) була не сучасна їй візантійська чи болгарська думка, а патристична література епохи догматичних рухів та перших семи вселенських соборів (325–787): каппадокійці (Василій Великий та його послідовники – Григорій Богослов, Іоанн Дамаскін та ін.), антиахійці (Іоан Златоуст), новоалександрійці (Афанасій Александрійський, Кирил Александрійський), містики (Єфрем Сірін) та ін., а також – література сучасна епосі Візантії; болгарська література X ст. часів царя Симеона. 

Київські філософи поширювали християнство, знання [19, с. 35]; [124]; популяризували наукові ідеї; освіту. Головною ж функцією книжника вважалося "вивільнення" слова, "відняття безсловесності", тому книжник наче творив людину". Русь у XI ст. йшла “несміливими кроками шляхом просвіти” і в якій менш ніж через одне століття з’явилася власна література, такі власні визначні письменники як філософ та митрополит Іларіон. 

У XI–XIII ст. відсоток грамотного населення був невеликий, хоча на Русі писемні люди були ще на початку X ст. Про це свідчать перші давньоруські писемні договори з Візантією. Грамотність була відома на Русі задовго до Володимира. Освічені люди були не тільки серед князівського та боярського прошарку, а й серед простих ремісників 

Засобами книжкової виставки розкрито тему науки та освіти часів Київської Русі та стан давньоруської школи. 

З проблеми Культурно-просвітницьким центром НБУВ підготовлено традиційну (250 одиниць збереження), електронну книжково-інформаційну виставки та каталог книжкової виставки 

Автор вступ. статті та упоряд. Наталія Гаврилівна Солонська