9 листопада наша країна відзначає надзвичайно важливе для держави свято – День української писемності та мови. Встановлено це свято в 1997 р. Указом Президента України Леоніда Кучми з метою відзначення важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства, демонстрації її багатства та краси. За православним календарем – це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Киянин-монах Нестор отримав визнання завдяки праці «Повість временних літ» – першої в Київській Русі рукописної пам’ятки, складеної на початку XII ст., в якій показана історія держави на тлі світових історичних подій. У цей день в Україні традиційно відбуваються різноманітні заходи. Долучився до них і відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства, який на порталі НБУВ представляє дану електронну виставку під назвою «Україномовна книга в фундаментальній бібліотеці Київського університету св. Володимира». Університетська книгозбірня має цікаву історію, тісно пов’язану з історією самого університету. І хоча, заснований у 1834 р. на матеріальній та кадровій базі Кременецького ліцею, Київський університет св. Володимира поступово став закладом русифікаторської політики російського самодержавства на українських землях (викладання в університеті проводилось російською мовою, так само як і написання наукових праць), проте у фонді фундаментальної університетської бібліотеки були в наявності документи українською мовою. Становище україномовної книги в університетській бібліотеці повністю відображало становище української культури, зокрема україномовної книги в Російській імперії ХІХ – початку ХХ ст. Якщо у першій половині ХІХ ст. україномовні видання ще видавалися в деяких містах Російської імперії та за кордоном (Санкт-Петербург, Відень), а розквіт національного книговидання припав на кінець 50-х – на початку 60-х років ХІХ ст., коли поява недільних шкіл зумовила потребу книгодрукування букварів та підручників для початкового навчання. То у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. становище української культури стало особливо тяжким. Народ України, поділений між Російською та Австро-Угорською монархіями, був позбавлений можливості для повноцінного розвитку. В Галичині переважна більшість природничої, технічної, сільськогосподарської літератури видавалася німецькою або польською мовами. У Східній Україні російське самодержавство спрямувало свої зусилля на пряме придушення української національної культури, що призвело до негативних явищ в усіх сферах діяльності. Міністр внутрішніх справ Росії П. Валуєв 30 (18 липня) 1863 р. видав циркуляр, яким суворо заборонялося друкування українською мовою книг «навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу». Слова з валуєвського циркуляра про те, що самої української мови як такої «не було, немає і бути не може», є свідченням антиукраїнського спрямування внутрішньої політики царського уряду. Наступний Ємський указ імператора Олександра П від 18 (30 травня) 1876 р. заборонив видання будь-яких книжок українською мовою, крім історичних документів, етнографічних матеріалів і дозволеної цензурою художньої літератури. Видавці, державні установи та громадські організації були змушені випускати літературу виключно російською мовою. Наприклад, у Києві як визначному промисловому та національно-культурному центрі, у 1880 р. з приблизно 350 видань українською мовою вийшло лише три. Крім української та головного домінанта – російської, на теренах України виходила велика кількість літератури старослов’янською, болгарською, польською, латиною, чеською, німецькою, грецькою, англійською мовами. Лише 18 лютого 1905 р. спеціальна комісія, створена для розгляду обмежень української мови, представила на затвердження загальних зборів Академії наук записку «Об отмене стеснений малорусского печатного слова». Незважаючи на це, у 1908 р. був виданий Указ Сенату про «шкідливість» культурної й освітянської діяльності в Україні, а у 1914 р. – Указ Миколи ІІ про скасування української преси. Цензурні переслідування в Росії зумовили зосередження українського книговидання на тривалий час в Галичині. Саме тому у фонді університетської бібліотеки, сформованого внаслідок поточного комплектування, більшість із наявних україномовних книг були надруковані у західноукраїнських друкарнях, зокрема львівських. Книги, фотокопії титульних сторінок яких експонуються на виставці, в переважній більшості присвячені питанням української мови, літератури, історії. Також виставка надає можливість ознайомитись з фотокопіями окремих сторінок документів, що містять портрети, карти, автографи та дарчі написи. Виставку підготувала с. н. с. НБУВ, канд. іст. наук Т. Є. Мяскова