І зійшовся народ під Богдановим дубом,

І Тарасовим словом народ мій прозрів,

Щоб молитись Вкраїні під вічним тризубом,

Під вогнем синьо-жовтих її прапорів

Іван Низовий

У січні 2017 р. відзначаються річниці одразу трьох визначних подій історії України: 22 січня – 99-та річниця IV Універсалу Центральної Ради, що проголосив незалежність України, та 98-ма – проголошення соборності українських земель, а 29 січня – 99-та річниця бою під Крутами.

Майже всі газети, що виходили в Україні в січні 1918 р., подали текст IV Універсалу. У газеті «Спілка» (Сквира) опубліковано також статтю анонімного автора «Четвертий універсал». Її основна думка – необхідність єдності.

Газета «Киевская мысль» від 12 січня 1918 р. подає на 1–2 стор. під заголовком «Провозглашеніе самостійности Украины» повний текст Універсалу та стенограму «Исторіческое заседаніе Малой Рады» з повним викладом промов Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та інших менш відомих політичних діячів.

Часопис полонених «Розсвіт» (Раштат) публікує схожі відомості, але дату проголошення Універсалу дає як 26 січня 1918 р.

«Громадська думка» (часопис полонених українців у Вецлярі) у ч. 11 від 7 лютого 1918 р. друкує повідомлення про визнання «осередніми державами» незалежної України, а сам текст Універсалу вміщує аж у ч. 14 від 23 лютого.

«Наш век» (Петроград) вказує, що 11 січня старого стилю, через два дні після проголошення незалежності, делегати УНР вимагали на мирних переговорах у Бресті приєднання Східної Галичини до незалежної України. Але тоді австро-угорська делегація відповіла відмовою, і представники «союзу чотирьох» заявили, що «може йти мова максимум про приєднання Холмщини». 19 січня це ж видання у статті «Отделение Украины» навело  промову Грушевського, уривки IV Універсалу і інформацію про його голосування з розподілом по партіях. 16 (3) лютого газета подала статтю проф. барона Б. Е. Нольде про мирний договір у Бресті. У публікації детально розглядаються кордони України.

Але вже через тиждень після проголошення IV Універсалу почався наступ більшовиків, і 29 січня стався бій біля станції Крути.

Після поновлення влади Центральної Ради газета «Народна воля» (№ 26, 10 березоля н. ст. (25 лют.  ст. ст.) вийшла з підзаголовком «Похорони жертв боротьби за Волю України. Війна з Московщиною (большевиками)» в траурній рамці першої сторінки і зі статтею «Над трунами», де говориться про боротьбу героїв Крут та інших боїв з більшовиками як про «боротьбу за щастя будучих поколінь Вільної Самостійної України». У № 27 редакція газети та Центральний Комітет Селянської спілки сповістили про смерть співробітника цього видання і члена Української соціал-революційної партії Олександра Поповича, вбитого більшовиками під Крутами.

У № 31 вміщено повідомлення про відправу у Софійському соборі о 12 годині по вбитих більшовиками членові Центральної Ради та Центрального Комітету Української Селянської спілки і секретареві «Народної волі» Ісакові Пугачеві та членах УПСР Олександрові Зарудному і Леонардові Бочковському. Тут же міститься повідомлення, що «похорон загиблих на ст. Крути відбудеться 19.03 на Аскольдовій могилі. Бажаючих віддати останній послуг товаришам просимо явитися на пасажирський вокзал у вівторок о 2 годині дня». У № 34 від 22 березня н.ст. вміщено повний текст промови Михайла Грушевського під Центральною Радою на похороні загиблих під Крутами 19 березня 1918 р.

А вже 22 січня 1919 р. об’єдналися землі України. У № 1 «Вісника УНР» від 25 січня того року міститься «Універсал Директорії УНР» про об’єднання Західної України та Наддніпрянської України.

 «Робітнича газета» ще 21 січня подає, певно, редакційну статтю «Трудовий конгрес і об’єднання обох Україн». Автор запевняє, що має бути лише демократична Україна. «Тільки демократична Україна може жити. Ніякі ради депутатів нас не врятують…

Україна радянська, як і монархічна, стає жертвою для сусідніх народів…

Хай живе демократія як шлях до остаточної перемоги соціалізму».

Це ж видання 22 січня подає докладний анонс-сценарій проголошення соборності українських земель та роботи Трудового Конгресу.

Львівська газета «Вперед» від 24 січня 1919 р. подає «Умови Зєдинення Української Народної Республіки», підписані ще 3 січня з боку УНР  – Винниченко, Андрієвський, Швець, Петлюра, а з боку ЗУНР – д-р Цегельський і д-р Кость Левицький.

А ще до акту Соборності ЗУНР поступово приєднала до себе частину т.зв. «угорської Русі» – Закарпаття.

«Лубенщина» від 24 січня 1919 р. подає повідомлення Українського телеграфного агентства «Свято прилучення Галичини до УНР», що є докладним репортажем про цю подію в історії України. У статті той день висвітлено фактично погодинно.

Але Українська Держава впала під натиском більшовиків. І про IV Універсал, Крути і Соборність згадували лише у виданнях української діаспори.

Поступово ці події ставали легендою. Вже в газеті «Українська трибуна» (Варшава) від 22 січня 1922 р. сказано: «Хай справляють тепер чужинці кривавий бенкет на наших просторах. Серед важких мук і страждань буде осягнена наша загальна й єдина мета – Вільна, Соборна, Самостійна Україна». В тому ж числі вміщено спогад під криптонімом М. Б. одного з учасників бою під Крутами.

У ч. 15 газети «Діло» від 22 січня 1928 р. згадується про тисячолітню історію бездержавного існування України й подаються акти 22 січня 1918 та 1919 рр. як найважливіша подія в історії України. «Ці великі дати – минули… Та вони тільки в часі минули, щоби стати світляними датами на скрижалях історії української. Але в нас жиють вони перманентно».

У ч. 20 газети «Діло» від 29 січня 1939 р. вже розглядається культ героїв Крут. «Все те гарне, величне, світле, що було у Крутах – не загинуло під Крутами. Воно воскресло у культі, якому поклоняється українська молодь… У тому культі об’єднана сьогодні з українською молоддю вся українська нація».

У статті «Крути» (Пам’яти 29 січня 1918 року) газети «Українська дійсність» (Берлін, 1945, № 4 (1 лют.)) надано багато інформації про сам бій. І те, що ті, хто повертався з фронту, й чути не хотіли про подальшу боротьбу. Що УНР потрібні були збройні сили, а не вистачало навіть військ на кордонах. Стверджується про повноцінний бій, у якому лише загиблих було понад 1650 осіб. І що сам бій бачили вояки-фронтовики зі зброєю, але ніхто не втрутився. А більшовики боролися навіть з мертвими героями Крут. За 27 років після бою станція Крути стала глухим полустанком, всі рештки залізничних будівель було вивезено, все зрівняно із землею. Але пам’ять про героїв Крут живе в серцях українців.

У статті газети «Наш шлях» (Зальцбург, 25 січня 1947 р.) автор Н. З-ий також стверджує, що акти 22 січня 1918 та 1919 рр. стали «дороговказом для українського народу на шляху його подальшої боротьби за Волю».

У газеті «За самостійність» (січень–лютий 1947) вміщено публікацію Я. Дедалевського «Українська Держава (У річницю 22 січня 1918 і 1919 рр.)». «Вона живе у наших серцях, хоч її кожного дня розпинає сотні разів червоний окупант. Вона горить чистими й великими прагненнями й зусиллями, хоча нераз душа рветься від болю, коли бачиш, як її розмінюють на дрібні, особисті амбіції».

У газеті «Наше життя» Л. Ч-о у номері від 1 лютого 1948 р. вказує, що теоретично Центральна Рада мала 2–3 мільйони вояків «українізованого війська», але тисячні «нейтральні» полки. І генеральний секретар військових справ М. Порш був змушений посилати під Крути єдине, що не було «нейтральним».

«Українські вісті» (Новий Ульм) у ч. 4 від 21 січня 1962 р. подають спогади С. Качури, колишнього члена Української Центральної і Малої Рад про 22 січня 1918 р.

Виставка буде корисною усім, хто цікавиться історією Української держави та історією української революції 1917–1922 рр.

Виставку підготували зав. сектором відділу формування та використання газетних фондів Дмитро Захаров та провідний бібліотекар Станіслав Малюк.