Одним з видатних граверів, педагогів Києво-Печерської друкарні періоду бароко є Антоній (Тарасевич) (? – 1727). З приводу його походження немає єдиної думки. Білоруський дослідник В. Ф. Шматов погоджується з мистецтвознавцем В. Січинським, що Олександр Тарасевич народився в Білорусії, а саме в Глуську на Могилівщині [1, с.122], [2]. Український мистецтвознавець Д. В. Степовик припускає, що Олександр Тарасевич належав до середніх чи заможних верств суспільства, тому що тільки представники привілейованих багатих станів могли тоді забезпечити своїм дітям навчання за кордоном. Тому, вірогідно, гравер мав родинні зв’язки з відомим діячем Закарпаття – єпископом Мукачівським і Марамороським Василем Тарасевичем [3, с. 10], який в 1642 р. намагався приєднати православну церкву Закарпаття до Берестейської унії 1596 р. Відомо, що художню освіту Олександр Тарасевич отримав у Аугсбурзі (Баварія) у братів Б. і Ф. Кіліанів. Після навчання в Німеччині жив у Глуську в 1672–1677 рр. Цей період творчості художника співпадає з розквітом міста, де на початку 1670-х років була побудована фортеця з валами і бастіонами, костелом [4]. Оборонні споруди будувалися коштами і участю князя Олександра-Гілярія Полубинського – власника Глуська. Білоруський археолог Людмила Новик стверджує, що покровителем Олександра Тарасевича був саме Олександр-Гілярій Полубинський. Князь мав великий авторитет у військах та два рази претендував на посаду гетьмана, а з 1669 до 1679 рр. був великим маршалком. Він був меценатом і аскетом у побуті, заповідав поховати себе у скромному чернечому одязі. Саме Олександр-Гілярій Полубинський відправив талановитого земляка вчитися за кордон. У гравюрах Олександра Тарасевича з книги «Розаріум» згадується Глуськ, Олександр Полубинський, його герб [5]. У 1678–1688 рр. художник працював у Вільно (Вильнюс), де очолював університетську друкарню. Не пізніше 1693 р. Олександр Тарасевич постригся в ченці Києво-Печерської лаври з ім’ям Антоній. В Україні він був відомим організатором школи гравірування по міді, створив портрети Василія Голіцина (1690 р.), Мелетія Антіохійського (1693 р.), чернігівського архієпископа Лазаря Барановича (1693 р.). У 1705–1710 рр. Антоній (Тарасевич) був намісником Свенського Свято-Успенського монастиря біля Брянська, потім повернувся в Київ і з 1710 р. керував Києво-Печерською друкарнею. У 1715 р. був посвячений у ієромонахи, а в 1718 р. обраний намісником Києво-Печерської лаври. Після смерті в 1727 р. його книги стали власністю монастиря [6, с. 293]. У 1901 р. М. Істомін опублікував у журналі «Искусство и художественная промышленность» список з 15 альбомів, що належали Антонію (Тарасевичу). У результаті звірки бібліотеки Києво-Печерської лаври знайшлись всі альбоми, що згадувалися, але на них не виявилось ніяких екслібрисів, поміток чи записів, на основі яких можна впевнено сказати, що ці книги належали Антонію (Тарасевичу). Але є кілька видань з його власницькими написами. Серед цих книг Острозька Біблія 1581 р. з вкладним написом «Post obitum Antonij Tarasewicz venit in numeris Librorum Biblioteca Peczariensis», яка зберігається у відділі стародруків та рідкісних видань Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (шифр Кир. 762). У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій зберігається ще 5: 1. Guevara, Antonio de (1480−1544). Horologium principum, quod ad normam vitae M. Aurelii Severi, imperatoris nobillissimi & philosophi prudentissimi, olim concinnavit reverendiss et illustriss dominus Dn. Antonius Guevara, episcopus Accitanus, D. Caroli V. imp. August. Consiliarius & historicus; postmodum vero ob rerum singularium quam continet multitudinem, per Johannem Wanckelium, ex lingua castellana inlinguam latinam adhibitis Gallicis & Italicis versionibus translatum. Cuj us opera et industria Maxima lectissimarum Sententiarum, in margine annotatarum, cum indicibus necessariis, accessit copia: nunc tandem, ob omnimodum exemplarium defectum, ne tot virorum doctorum diutius hareret desiderium, bonipublici studio in lucem editum. Opus in tres divisum libros. Francofurti ad Moenum: Impensis Joh. Baptistae Schoenwetteri Typis Matthaei Kempfferi, 1664. 754, [26] p. 8° (шифр XII 5/16); 2. Atlas. Amstelodami: аpud Fredericum de Wit, in Platea Vitulina vulgo de Kalver-straet, sub figno de Witte Pascaert, [1640]. [56] s.; 1° (шифр XIX 7); 3. Сupio, Jakobo. Diversa animalia quadrupedia ad vivum delineata a Iacobo Cupio Atque æri insculpa a R. Persyn Iam vero in lucem edita per Nicolaum Ioannis Visscherum, 1641. 131 s.; 2° (шифр XIX 94); 4. Serenissimorum Austriae Ducum, Archiducum, Regum Imperatorum Genealogia a Rudolpho I Habsburgensi, Cæsare, ad Ferdinandum II Rom. Imp. Semper Augustum & c. Ari incisa a Wolfgango Kiliano, Eiconographo Augustano Augusta Vindelicorum. Augustae Vindelicorum : Sumptibus Wolgangi Kiliani: 1623. [146] p.; 2° (шифр XIX 106); 5. Marolois, Samuel (1572–?). Opera mathematica ou oeuvres mathematic ques, traictans de Geometrie, perspective, architecture, et fortification. Hagae-Comitis : ex officina Henrici Hondii, 1616. 58 p., 70 ill.; 2° (шифр XIX 44). Колекція книг намісника Антонія (Тарасевича) була зібранням митця-знавця друкарської справи. Вона стала початком відділу такого типу творів у лаврській бібліотеці [6, с. 296]. Видання відрізнялися художньою цінністю. Це не тільки рисувальні кужбушки. Хоч причетність Антонія (Тарасевича) до створення колекції кужбушків у Києво-Печерській лаврі теж не можна заперечувати. Підтвердженням цього служать кілька разів перекреслені цифри на книгах рисувальних альбомів. Такі ж цифри присутні на книгах, що належали Антонію (Тарасевичу). Професор протоієрей Федір Титов у своїй роботі «Типография Киево-Печерской Лавры...» у 1916 р. стверджував, що джерелом, з якого Печерські гравери і рисувальники брали свої зразки, служили саме ці іноземні, латино-німецькі ілюстровані видання. Він відмічав, що за його дослідженнями, крім голландської Біблії відомого видавця Піскатора, Печерські гравери і рисувальники звертались до аугзбурзьких видань Хр. Вейгеля [7, с. 480, 494, 495]. Щоб в Україні не розповсюдилися католицькі композиції, був складений указ 11 жовтня 1722 р., за яким селянам заборонялося вживання «різних і відливних ікон», а також «замість євангелістів не можна зображувати тварин, що їх уособлюють, як і замість Христа Спасителя – Агнца», бо це вплив Римської церкви. 13 березня 1759 р., після зносин Правлячого Сенату зі Святішим Синодом, було видано розпорядження: забрати з українських церков всі не мистецькі старовинні ікони. Еклесіарх Лаври Віктор доповідав з цього приводу, що він прискіпливо оглядав усі ікони в Успенському соборі і його межах, недобре написаних не знайшов. Заснування училища іконописання при Лаврі в 1763 р. влаштовано також з метою більшої регламентації церковного живопису. Однак, регламентація ця навряд чи підвищила рівень іконописної майстерності. Іконописне училище при Лаврі не створило таких художніх сил у живописі, яким був у кінці XVII та початку XVIII ст. Антоній (Тарасевич) у галузі гравюри. Приватна колекція Антонія (Тарасевича) у складі бібліотеки Києво-Печерській лаври збереглася і справила значний вплив на культурний розвиток Білорусії і України. 1. Шматаў В. Ф. Белорусская книжная гравюра XVI–XVII стогоддяў; АН БССР, Інститут мастацтвознаўства, этнографії і фольклору. Мінск: Навука і техніка, 1984. 181, [2] c.; ил. 2. Січинський В. Олександр Антоній Тарасевич (монографія). Київ, 1934. 3. Степовик В. В. Олександр Тарасевич: становлення української школи гравюри на міді. Київ: «Мистецтво», 1975. 135 с.; іл. 4. Ганецкая I. Глускі замак // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. Мн.: БелЭн, 2005. Т. 1: Абаленскі – Кадэнцыя. С. 538. 684 с. 5. Александров Г. Крепость над Птичью // Могилевская правда: электронная версия газеты 19.06.2014 // http://mogpravda.by/ru/issues?art_id=2736 6. Истомин М. П. Обучение иконописи в Киево-Печерской лавре в XVIII в. // Искусство и художественная промышленность. 1901. № 10. С. 291−310; 7. Титов Ф. Типография Киево-Печерской лавры: Исторический очерк (1606-1616-1916 г.). Киев. Типография Киево-Печерской лавры. 1916. С. 495. Виставку підготувала науковий співробітник відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ Заєць О. В.