Борис Ісидорович Чернишов народився 27 січня 1888 р. у станиці Ясенська (нині – Краснодарський край, РФ). Навчався у Празькому політехнічному інституті (1906–1910), закінчив Катеринославський гірничий інститут (1916). Працював лаборантом (1916–1921), асистентом (1921–1925), професором (1925–1926) кафедри геології Дніпропетровського гірничого інституту, водночас асистентом кафедри геології і палеонтології (1918–1926) та доцентом (1922–1923), професором (1923–1926) кафедри фізичної географії Дніпропетровського інституту народної освіти.

Від 1926 р. Б. І. Чернишов – науковий співробітник (1926–1928) та старший геолог (1928–1939) Геологічного комітету (з 1930 р. – Центрального науково-дослідного геолого-розвідувального інституту) в Ленінграді. Переїхавши до Ленінграда, вчений продовжив педагогічну діяльність, зокрема, працював на посадах доцента Ленінградського політехнічного інституту (1927–1929), професора Ленінградського гірничого інституту (1929–1930), Ленінградського державного університету (1930–1939), викладав курси загальної та історичної геології. В 1937 р. йому присуджено науковий ступінь доктора геолого-мінералогічних наук без захисту дисертації.

У 1939 р. Б. І. Чернишов переїхав до України. Цього року його обрали академіком АН УРСР (1939) і віце-президентом АН УРСР (1939–1946) та призначили директором (1939–1946) Інституту геологічних наук АН УРСР. Багато уваги вчений приділяв вивченню геології і тектоніки Донецького басейну, проводив в Донбасі дослідження сапропелітового вугілля з метою одержання з нього рідкого палива. У 1943 р. йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки УРСР».

Під час окупації колектив Інституту геологічних наук АН УРСР на чолі з Б. І. Чернишовим перебував в Уфі, де вчений працював над прогнозною картою кам’яного вугілля Башкирії, вивчав палеозойські відклади Південного Уралу і Казахстану. За плідну організаційну та наукову діяльність у воєнний період Б. І. Чернишова нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1944) та медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945).

У 1946 р. склавши повноваження директора, Б. І. Чернишов очолив сектор палеонтології і стратиграфії (1946–1949), згодом – сектор палеонтології та загальної геології (1949–1950) Інституту геологічних наук АН УРСР . Працював учений й у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка на посадах професора (1939–1941, 1946–1950) та завідувача кафедри палеонтології (1946–1950) геологічного факультету, де ініціював підготовку геологів-стратиграфів.

Б. І. Чернишов опублікував понад 80 наукових праць, присвячених проблемам палеозології, палеонтології, стратиграфії, геологічної зйомки і корисних копалин Мінусинського, Кузнецького, Донецького і Львівсько-Волинського кам’яновугільних басейнів, а також мезозойських відкладень Донбасу, Середньої Азії, Уралу, Далекого Сходу. Він встановив наявність карбонових відкладів у Дніпровсько-Донецькій западині. Вчений був одним із засновників і головою Товариства охорони природи в Україні.

Помер Б. І. Чернишов 31 серпня 1950 р. Похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

***    

На виставці представлено наукові праці Б. І. Чернишова «Работа по геологии на Украине за годы с 1917 по 1942 год» (1942), «Деякі Nuculidae Донецького басейну» (1945), «О работах в области стратиграфии за последнее время в США» (1946), «Задачи Академии наук УССР в решении проблемы нефти на Украине» [1946], «О зигзагообразной скульптуре некоторых пластинчатожаберных моллюсков» [1948] та ін.; з біографічних документів – витяг з протоколу засідання ВАК про затвердження науковця у вченому званні професора (1950).

Науково-організаційну діяльність Б. І. Чернишова репрезентовано у представлених на виставці листах до вченого від Президента АН УРСР О. О. Богомольця з організації повернення АН УРСР до Києва з евакуації (1944), від Політичного відділу тилових частин і установ 1-го Українського фронту з подякою за укомплектування книгами агіткабінету відділу (1944), від вченої ради Інституту геологічних наук АН УРСР з дорученням підготувати доповідь на тему «Сучасний стан стратиграфії та палеонтології на Україні» (1949).

Представлені документи про роботу вченого в оргкомітеті Всесоюзного географічного товариства (1939), Раді по Великому Донбасу Комітету у справах геології при РНК СРСР (1944).

Участь Б. І. Чернишова у наукових форумах на виставці відображено у програмах Наради з проблеми промислової нафтоносності УРСР (1941) та Сесії Відділення фізико-хімічних і математичних наук АН УРСР (1942), посвідченні члена президії Ювілейної сесії АН УРСР (1942), запрошеннях вченого на засідання наради з питань дослідження нафтоносних районів Другого Баку (1943). Інтерес становлять також запрошення на зустріч науковців Уфи та АН УРСР у зв’язку з поверненням АН УРСР до України (1943), Урочисті збори АН УРСР з нагоди звільнення Києва (1943).

Педагогічну діяльність Б. І. Чернишова репрезентовано листом Донецького індустріального інституту з повідомленням про зарахування вченого на посаду завідувача кафедри палеонтології та історичної геології та визначення завдань щодо організації роботи кафедри (1945).

На виставці представлено фотодокументи, на яких зображено Б. І. Чернишова серед випускників Катеринославського гірничого інституту, співробітників Дніпропетровського гірничого інституту, студентів Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, з видатними вітчизняними вченими М. Й. Лебедєвим, О. М. Динником, К. Й. Новик, П. Г. Тичиною, Ф. П. Бєлянкіним, М. П. Семененком, О. Н. Соколовським, В. М. Свєчниковим, Я. Н. Фіалковим, Г. Й. Сухомелом, П. П. Будниковим та ін.

Завершує експозицію науково-популярна стаття Б. І. Чернишова «О нефти в Западной Украине».

Під кожним зображенням документа розташована анотація до нього, що включає: заголовок, дату документа, спосіб відтворення, місце зберігання документа. Наближені дати документів подані в квадратних дужках.