1905 народився Олександр Корнійчук, письменник, драматург, публіцист, громадський діяч. Автор п'єс "Загибель ескадри", "Платон Кречет", "Над Дніпром", "Пам'ять серця". Академік АН УРСР (1939) та АН СРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1967).
1923 став слухачем робітничого факультету, а через 2 роки – студентом Київського інституту народної освіти, який закінчив 1929. Працював сценаристом, редактором, завідувачем художнього відділу на Київській, Харківській та Одеській кіностудіях. У роки 2-ої світової війни його життя було пов'язане з фронтовою, громадсько-політичною і державною діяльністю. Був політпрацівником, кореспондентом центральних газет і партизанських видань. Від 1943 – нарком закордонних справ УРСР. Від 1949 – член ЦК КПУ. 1953–1954 – 1-й заступник голови РМ УРСР. Член Всесвітньої ради миру (1956) та її президії. Літературну діяльність розпочав 1925 (роботою "Він був великий", присвяченою В. Леніну). Як драматург дебютував 1928 п'єсою "На грані". У період правління в країні Й. Сталіна видрукував, зокрема: драми "Загибель ескадри" (2-га премія на Всесоюзному конкурсі, 1933), "Платон Кречет" (1934; Державна премія СРСР, 1941) та "Богдан Хмельницький" (1939), комедію "В степах України" (1941), п'єси "Фронт" (1942), "Макар Діброва" (1948), "Калиновий гай" (1950). Найбільш відомими творами 1960-х років були "Над Дніпром" (1960), "Сторінка щоденника" (1964), "Пам'ять серця" (1969). Був одружений з В. Василевською, останньою дружиною була М. Захаренко-Корнійчук.