Кримські татари – східноєвропейський тюркський народ, автохтонне (корінне) населення Криму. Самоназва – къырым­та­тарлар крим. qırımtatarlar або qırımlılar, в однині qırımtatar або qırımlı). Розмовляють кримською або кримськотатарською мовою, яка належить до тюркської групи алтайської мовної сім’ї. За віросповіданням – переважно мусульмани-суніти, належать до ханафітського мазхабу (одна з чотирьох правових шкіл в сунітському ісламі). Проживають на півдні України – Сімферопольському, Бахчисарайському, Джанкойському, Білогірському та інших районах АР Крим, Херсонській та Запорізькій областях. Також мешкають у Туреччині, Румунії, Узбекистані, Росії, Таджикистані та Болгарії. Етнонім «татари» вперше використаний у письмових джерелах 732 р. За антропологічним типом татари – європеоїди з незначними рисами монголоїдності у ногаїв. (Енциклопедія сучасної України: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=192)

18 травня 2018 р. виповнюється 74 роки відколи була здійснена депортація кримських татар з їх історичної батьківщини. Протягом 4-х днів, з 18 по 21 травня 1944 р., з півострова Крим до республік Середньої Азії та північного Приуралля у 70-ти ешелонах були вивезені 191 044 особи кримських татар. Разом з ними вивозили греків, вірмен та болгар. Згідно даних, опублікованих в електронних мережах, близько 8000 депортованих загинули під час перевезення, а від 30 000 до 45 000 у вигнанні. Офіційна причина, згідно якої сталася колосальна трагедія, – звинувачення кримських татар у зраді Батьківщини та співпраці з нацистами під час війни. Вшановуючи пам'ять про загиблих у ті трагічні дні й знедолених на чужині переселенців, хочеться висловити глибоке співчуття та гіркий сум з приводу моторошних подій, згадка про які й до сьогодні глибоко крає серце кожному, хто відчув на собі всі жахіття травня 1944 р., та їх близьким. Здавалося б події, під час яких загинула така кількість ні в чому не винних людей, мала б застерегти всіх від прояву агресії по відношенню один до одного, але на превеликий жаль, історія нас ні чого не вчить. Анексія частини півдня України у межах АР Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області Росією наприкінці лютого 2014 р. знову принесла горе й страждання. Знову біль і смерть постукали в двері кримських татар та не лише до них. Невже чиїсь амбіції та забаганки вартують життя бодай однієї людини? Невже вони варті того, щоб діти залишалися сиротами, батьки втрачали своїх дітей, а дружини чоловіків? Навряд… Чи можна буде хоча б коли-небудь замолити той гріх, який скоїли проти цілого народу? Ніколи… Разом з тим, жевріє ще надія в серцях людей, що настане той день, коли переможе справедливість. Не має бути чужим кримський татарин на своїй батьківщині, адже вона у нього одна й іншої немає. Йому просто нікуди йти, і чому він має це робити. Чому народ з віковою історією майже століття має бути на межі життя і смерті?

Кримський татарин  – самобутній, зі своєю культурою, традиціями, творчістю, – яким він був до початку ХХ ст.: як жив, чим цікавився, до чого прагнув? Ми звикли, що татарин – це завжди воїн, завойовник, який здійснював набіги на чужі території. А чи знаємо ми про кримського татарина, який вирощував пшеницю та продавав хліб, висаджував виноградну лозу, а потім з винограду робив вино, опікувався сім’єю, складав вірші та співав пісні? Мабуть ні, скоріш за все не кожен з нас може похизуватися подібними знаннями, а щоб бодай трошки поповнити їх, або навіть спробувати зробити перший крок у цьому напрямку, ми пропонуємо вам переглянути виставку про історико-культурну спадщину кримських татар. В експозиції представлена література, яка розповідає про кримських татар як людей урівноважених, хазяйновитих, творчих, працьовитих, з усіма якостями притаманними кожній людині. Якщо раптом ви забажаєте більш детально ознайомитись з документами, запрошуємо вас до нашого читального залу, що знаходиться по вул. Володимирській, 62, кімната 307 – відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ.

Виставку підготувала м. н. с. Шекера І. С.