Народився Володимир Науменко, український теотеритик освіти та методист, лексикограф, журналіст, фольклорист, міністр освіти, одна з чільних постатей українського національного руху

Дата події: 
19-07-1852

1852 народився Володимир Науменко педагог, теотеритик освіти та методист, історик української літератури 19 ст., лексикограф, журналіст, фольклорист (українські народні думи); одна з чільних постатей українського національного руху 2-ї пол. 19 – 1-ї пол. 20 ст. В. Науменко багато років працював гімназійним вчителем, викладав словесність у Другій київській гімназії, міністерській жіночій гімназії, колегії Павла Галагана, Фундуклеївській жіночій гімназії і Володимирському кадетському корпусі. 1905 року В. Науменко відкрив власну приватну гімназію, яка вважалася однією з найкращих у місті. 1912 року вона стала базовою при Товаристві сприяння середній освіті. На початку 1870-х Науменко став членом київської "Старої громади", з 1875 року – її скарбником, з початку 1900-х років – очільником. На початку 1880-х років Науменко спільно з іншими членами "Старої громади" взявся за збір матеріалів для словника живої української мови. 1896 року за згодою керівника міністерства внутрішніх справ словник на перші дві літери алфавіту був розісланий передплатникам як безкоштовний додаток до журналу "Киевская старина". Справу з укладання Словника продовжив Б. Грінченко, і вже 1907–1909 роках словник вийшов у світ. У 1906–1910 роках Науменко був активним членом київської "Просвіти". 1902 року придбав на своє ім'я ділянку землі, на якій знаходилася могила Т. Шевченка, і взяв на себе всі клопоти з упорядкування і догляду за нею. У 1893–1906 роках Науменко працював на посаді головного редактора, а з 1902 року – видавця щомісячного історико-етнографічного та літературного журналу "Киевская старина" (Київська минувшина). Автор 115 журнальних публікацій. В результаті активних зусиль Науменка 1898 року журнал отримав дозвіл на публікацію художніх творів українською мовою та створення української друкарні; а ще через два роки було відкрито книгарню "Киевськой старини". У березні 1917 року протягом двох тижнів тимчасово очолював Українську Центральну раду до повернення із заслання М. Грушевського. Потім відмовився увійти до УЦР. Міністр освіти та мистецтв в останньому уряді гетьмана П. Скоропадського з 14 листопада по 14 грудня 1918 р. Як міністр освіти виступив одним з організаторів ВУАН, його підпис стоїть під наказом про призначення В. Вернадського її президентом. Заарештований радянською владою 7 липня 1919 року, протягом 24 годин засуджений та розстріляний за так звану "контрреволюційну діяльність". Реабілітований 13 грудня 1991 року.