1928 Рада Народних Комісарів УСРР своєю постановою затвердила новий український правопис ("скрипниківський" – від прізвища тодішнього Народного комісара освіти, Миколи Скрипника – або "харківський"). Згодом, 31 березня 1929 "скрипниківку" прийняла Українська академія наук, а 29 травня 1929 – НТШ у Львові. Правопис було схвалено демократичним шляхом, з попереднім обговоренням українськими науковцями з усіх регіонів України (Всеукраїнська правописна конференція у Харкові 1927 року). Що було важливим насамперед для дотримання двох головних писемних традицій – галицької (західноукраїнської) та наддніпрянської (великоукраїнської). Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці: А. Кримський, Л. Булаховський, О. Курило, О. Синявський, Є. Тимченко, М. Грунський, В. Ганцов, М. Наконечний, Г. Голоскевич, Б.Ткаченко та інші. Серед членів правописної комісії також були літератори: М. Йогансен, С. Єфремов, М. Хвильовий, М. Яловий. 1929 правопис було надруковано та розповсюджено у школах, редакціях та видавництвах. Усі подальші зміни в українському правописі розробляли за дорученням уряду спеціально створені правописні комісії. Відтак, у 1933 правописна комісія на чолі з А. Хвилею, якого сталінський режим знищив у 1938, переробила "Український правопис", визнавши норми 1927–1928 років "націоналістичними". На початку 1990-х років деякі мовознавці та політичні діячі виступали з вимогами відновити принаймні деякі норми харківського правопису. Вперше були видані в Україні багато книг емігрантів, причому саме харківським правописом. Самовільно видано декілька словників, що користувалися даним правописом. Проте з усіх пропозицій прийнято лише відновлення літери "ґ". Наразі в Україні послуговуються редакцією правопису від 2015 (стереотипне перевидання правопису 1993). Наразі, Українська національна комісія з питань правопису розробила проект нового "Українського правопису" зразка 2018 року. Проект винесений на громадське обговорення Міністерством освіти і науки України до 1 жовтня 2018.