1885 народився Олександр Палладін, український біохімік, засновник української біохімічної школи, дійсний член АН України, Президент АН України (1946–1962). У 1925–1970 – директор Інституту біохімії АН УРСР та 1934–1954 – завідувач кафедри Київського університету; водночас з 1935–1938 – неодмінний секретар Президії АН УРСР, 1939–1946 – віце-президент, Президент АН УРСР – 1946–1962. Академік ВУАН з 1929. Основні наукові праці присвячені дослідженню біохімії вітамінів, м'язової діяльності, біохімії головного мозку і нервової системи, обміну речовин (внутрішньоклітинний вуглеводний і фосфорний обмін), питанням порівняльної біохімії нервової тканини і головного мозку за різних функціональних станів. Синтезував аналог вітаміну К – вікасол, що отримав широке застосування в медицині при лікуванні авітамінозів, для прискорення загоєння ран і припинення кровотеч. Установив біохімічну структуру нервової тканини, дослідив за допомогою мічених атомів особливості обміну білків, нуклеїнових кислот та вуглеводно-фосфорних сполук у нервовій тканині при збудженні і гальмуванні центральної нервової системи, а також процеси іонного транспорту в структурах нервової системи. Засновник і голова Українського фізіологічного т-ва (з 1928); голова Українського біохімічного т-ва (з 1958); президент Біохімічного т-ва СРСР (1964–1969). Обраний почесним академіком Білоруської (1950), Угорської (1953), Польської (1954), Румунської (1957), Болгарської (1958) академій наук. Президією НАН України засновано премію імені О. В. Палладіна. Його ім’я присвоєно Інституту біохімії НАН України.