1834 народився Анатоль Свидницький, український письменник, громадський діяч і фольклорист. Із 1860 друкувався в "Черниговских губернских ведомостях", із 1861 – у часописі "Основа". Акцизний чиновник у Козельці (1862–1868), архіваріус Київського університету (1868–1871). Володів грецькою, латинською, французькою, польсьскою та болгарською мовами; писав "Народні оповідання" українською й російською мовами ("Киевлянин", "Одесский вестник", 1869–1871) на новаторську тематику – про життя маргінальних верств суспільства (конокрадів, контрабандистів, жебраків, фальшивомонетників). Автор поезій-пісень на власні мелодії, частина яких була заборонена царською і радянською цензурою ("Україна, наша мати", "В полі доля стояла" та ін.); етнографічних ("Великдень у подолян", "Відьми, чаровниці й опирі", "Злий дух" та ін.) і філолологічних праць ("Вимова наша українська і потреби нашого орфографування", "Русская азбука" та ін.). Головний твір Свидницького – роман (значною мірою автобіографічний) "Люборацькі" (1862) про життя 3-х поколінь подільського духовенства 1840-х рр. – перший реалістичний побутовий роман в Україні; був опублікований посмертно 1886 завдяки О. Кониському та І. Франкові, не раз перевидавався (Я. Оренштайном у Берліні (Німеччина), укр. "Книгоспілкою" під редакцією М. Зерова). Твори Свидницького перекладені російською, англійською та чеською мовами. Особовий фонд письменника знаходиться у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України (№ 97). У селі Круті Кодимського району Одеської області діє музей Анатоля Свидницького.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.