1866 народився Михайло Грушевський, історик, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор науки, політичний, громадський та державний діяч. Автор майже 2 тисяч праць з галузі української й світової історії, історіографії, літератури, соціології, етнографії, археології, спеціальних історичних дисциплін, що збагатили європейську і національну науку. Грушевський – творець української наукової історіографії, автор схеми українського історичного процесу від найдавніших часів до 1925 включно. Ця схема була покладена ним в основу монументальної "Історії України-Руси". Створив Науково-дослідну кафедру історії України при ВУАН (НДКІУ), очолив Археогр. комісію ВУАН, створив й очолив низку наук.-істор. комісій ВУАН на ниві української історії. Редагував відновлений ним часопис "Україна" (1924–1930), який став друкованим органом УНТ і заг.-укр. журналом науковим українознавства. Редагував засновані ним видання історичної секції ВУАН "Наукові збірники", "За сто літ", "Студії з історії України НДКІУ", "Первісне громадянство та його пережитки на Україні". На базі НДКІУ створив київську історичну школу. Розробив проект Українського історичного інституту та Інституту для досліду пережитків примітивної культури і народної творчості України (1928). Прагнув перенести з Відня до Києва Український соціологічний інститут. Дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1890), Наукового товариства імені Шевченка (1893), член-кореспондент Краківської АН (1895), член археографічної комісії Московського археологічного товариства (1900), член Одеського товариства історії та старожитностей (1901), дійсний член Чеської АН (1914), дійсний член ВУАН (1923) та АН СРСР (1929). Період Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918) – найвищий злет політичної, громадської й державної діяльності Грушевського. Він став головним ідеологом української революції 1917–1921, творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України. Під його керівництвом розроблялася Конституція незалежної УНР (прийнята 29 квітня 1918), згідно з якою верховним органом влади УНР проголошувалися Всенародні збори, які безпосередньо здійснювали вищу законодавчу владу в УНР і формували вищі органи виконавчої та суд. влади. Починаючи з 1930 року Грушевський піддавався репресіям і переслідуванням з боку силових структур. Його звинуватили в «контреволюційній діяльності» та інкримінували участь в антирадянському Українському національному центрі, в тому числі, вимагали від нього зізнання в організації террористичних актів і замахів на провідних партійних діячів. Також репресії охопили більшість його учнів, співробітників які працювали з ним протягом 1920-х років. Практично всі співробітники Грушевського були репресовані. З 1930 року працював у Москві під пильним контролем ОГПУ. Наприкінці 1930-х років всі його праці були заборонені, багато родичів (серед них - його дочка) репресовані і загинули. На його честь створено 4 музеї: Історико-меморіальний музей М. Грушевського у Києві, Музей М. Грушевського у с. Сестринівці Козятинського р-ну Вінницької обл., Музей М. Грушевського у с. Криворівня Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. та Державний меморіальний музей М. Грушевського у Львові. Президією НАН України засновано премію імені М. С. Грушевського. Його ім'я присвоєно Інституту української археографії та джерелознавства НАН України.