1885 народився Володимир Свідзінський, український поет та перекладач доби «Розстріляного відродження». Навчався в Тиврівському духовному училищі (1894–1899), Подільській духовній семінарії (1899–1904). 1913 скінчив курс навчання в Київському комерційному інституті. На цей період припадає перша відома нині його публікація – поезія "Давно, давно тебе я жду…" в місячнику "Українська хата" (1912, № 1). По закінченні навчання поїхав до батьків на Поділля, там долучився до проваджуваного земською управою вивчення народних промислів, здійснив експедиційне обстеження ткацтва та килимарства; нарис "Ткацкий промысел" увійшов до збірки "Кустарные промыслы Подольской губернии" (1916). 1922 в Кам’янецькій філії Державного видавництва вийшла друком його перша збірка "Ліричні поезії". Восени 1925 Свідзинський переїхав до тодішньої столиці УСРР Харкова, де працював коректором, літературним редактором, перекладачем (місячник "Червоний шлях", газета "Червона армія", Техвидав, Вільна академія пролетарської літератури, "Літературний журнал"). 1927 власним коштом видав другу збірку – "Вересень", сприйняту критикою неприхильно. Йому закидали "ідеалістичність і пасивність, суб’єктивізм і почуття самотності", врешті – "безперспективне буржуазне світорозуміння". У 1930-ті роки, особливо після розгрому київських неокласиків, Свідзинський здійснював творчий синтез модерної поетики з глибинною міфопоетичною, фольклорною традицією. Попри все у 1930-ті роки як поет він працював інтенсивно і сформував дві великі підсумкові рукописні збірки: "Медобір", а також ще одну, без назви. Сучасникам поета його творча спадщина значною мірою залишилася невідомою, хоч серед його шанувальників були П. Тичина і Ю. Яновський, М. Йогансен і А. Копштейн, а також ще зовсім молоді на той час І. Муратов, О. Веретенченко, В. Боровий та ін. 1940 вийшла третя й остання прижиттєва книжка Свідзинського "Поезії". Переклав твори Гесіода, Арістофана, Публія Овідія Назона, "Слово о полку Ігоревім", фрагменти вірменського епосу "Давид Сасунський", а також поетичні та прозові твори з російської, білоруської, грузинської, польської, німецької мов (О. Пушкін, М. Лермонтов, М. Некрасов, Янка Купала, А. Церетелі, А. Міцкевич та ін.). 27 вересня 1941 поет був заарештований, а в середині жовтня 1941 відправлений разом з іншими арештантами пішим етапом на схід. 18 жовтня 1941 поблизу х. Бутирки Уразовського району Курської області спалений в покинутій господарській будівлі разом з іншими арештантами. Реабілітований 1964 року. Перше повне видання його спадщини з’явилося лише 2004.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.