1895 народився Володимир Гжицький, український письменник, автор роману "Чорне озеро" (1929), публіцист, мемуарист, перекладач. Закiнчив Тернопільську гімназiю (1917). Служив від 1918 в УГА – поручник. 1919 потрапив у оточення і залишився на території Радянської України. Закінчив Харківський інститут сільського господарства та лісівництва (1926). Працював у системі Наркомосу та Наркомпроду в Харкові. Друкуватися почав від 1922. Член лiтературних угруповань "Плуг", "Західна Україна". 1924 видав збірку поезій "Трембітині тони", 1928 – повість "Муца" про "маленьку" людину в суспільному житті Західної України початку століття. В експедиції до Алтайського краю зацікавився життям аборигенів – ойротів – та згодом написав про них роман "Чорне озеро" (1929), у якому зобразив нищення маленької народності під впливом російського великодержавного шовінізму. 1932 видав роман про життя шахтарів Донбасу "Захар Вовгура". 1933 заарештований органами ГПУ за звинуваченням у приналежності до Української військової організації, 1934 засуджений до 10-ти років виправно-трудових таборiв, відбував покарання у Сибіру. 1946 строк продовжено. Звільнений 7 грудня 1947, перебував на поселенні в Республіці Комі. Реабілітований 1956 з поновленням у Спілці письменників та дозволом жити у Львові. 1957–1965 працював над автобiографічною трилогiєю – "У світ широкий", "Великі надії", "Ніч і день" – розповіддю про долю інтелігента в тоталітарній державі. Написав історичні романи – романтичні оповіді "Опришки" (1962) та "Кармалюк" (1971). Книга спогадiв «Мої побратими», подана ще за життя Гжицького до друку, так i не вийшла. Перекладав з польської літератури, зокрема твори Ґ. Запольської та А. Міцкевича.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії сучасної України Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ.