1856 народився Михайло Зубрицький, греко-католицький священик етнограф, фольклорист, історик, педагог, громадський діяч, дійсний член НТШ (1904). Закінчив Перемишлянську греко-католицьку духовну семінарію, теологічний факультет Львівського університету (1883). Висвячений на священника. Відтоді служив парохом у с. Мшанець Львівської області. Співпрацював з І. Франком, підтримував наукові контакти з В. Гнатюком, М. Грушевським. Збирав фольклорні матеріали, допомагав у проведенні наукових етнографічних експедицій на Бойківщині. Кращі зразки його записів надруковано у виданнях серії "Українська народна творчість". Автор праць з історії, етнографії і краєзнавства Зх. Бойківщини, серед них: "Народний календар" (1900), "Село Мшанець Старосамбірського повіту" (1907), "Про весілля у наших емігрантів в Америці" (1913) та ін. Співпрацівник Історично-філософічної секції НТШ, організатор українських "Просвіт" та коопераційних організацій на Бойківщині, зокрема у Старосамбірському повіті. Часто виступав у пресі з актуальних питань суспільно-політичного і культурного життя, друкувався у "Ділі", "Зорі", "Записках Наукового товариства імені Шевченка", автор близько 325 публікацій. Діяльність Зубрицького була спрямована проти асиміляційної політики іноземної влади щодо українського народу. Обстоював права української мови в шкільництві, суспільно-політичному і культурному житті. Заарештований 7 вересня 1914 австрійською поліцією за українофільську діяльність, відбував заслання у Талергофі та Словенії (1914–1916). Від 1916 – у с. Береги Долішні, де зустрів події, пов’язані з утворенням у листопаді 1918 Західноукраїнської Народної Республіки. Брав активну участь в органах самоврядування ЗУНР. Удруге заарештований польською поліцією 25 листопада 1918, захворів і невдовзі помер.