1876 народився Микола Біляшівський, академік НАНУ, археолог, етнограф, мистецтвознавець, музеєзнавець, громадсько-політичний діяч. Член Української Академії мистецтв (1919), дійсний член Товариства Нестора Літописця (1887), Одеського історичного (1890), московських археологічного, нумізматичного та географічного товариств (1891), Наукового товариства Шевченка у Львові (1909). Член редакції журналу "Киевская старина" (1899–1901) та головний редактор "Археологической летописи Южной России" (1903–1905). У 1890–1917 записав багато народних пісень різних жанрів, загадок, прислів’їв і приказок, легенд і переказів, вертепних драм тощо, уклав українсько-російські діалектні словники волинських говірок. Досліджував пам’ятки кам’яного, мідного та бронзового віків, Київської Русі та пізнього середньовіччя, традиційно-побутову культуру та професійне мистецтво України 15–20 ст. Вперше провів археологічне дослідження дюнних стоянок в Україні й узагальнив знахідки неолітичної доби переважно з Середнього Подніпров’я. Сформулював тезу про консервативність традиції давньоруської народної культури та її органічний зв’язок із населенням Подніпров’я наступних історичних епох. Один із фундаторів, а також директор (1902–1923) Київського міського художньо-промислового музею, колекції якого стали основою нинішнього Національного художнього музею України та низки київських музеїв. Працював у Кабінеті українського мистецтва, Етнографічної комісії АН УРСР, Етнографічному товаристві України. Автор проекту 1-го закону України про охорону пам’яток історії, культури й мистецтва (1918), склав програму створення національного і регіонального музеїв, музейної реформи в Україні. Один із засновників Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва (1910). Брав активну участь художніх виставок передвижників, художників "Мира искусств", мистецьких об’єднань Одеси та Києва; виставок картин М. Реріха (1908), творів Т. Шевченка, М. Врубеля (обидві – 1911), А. Маневича (1914), Г. Нарбута (1921). 1917–1919 активний учасник організації дренажних робіт навколо Андріївської церкви, створив комісію у справах дослідження та реставрації Софійського та Микільського соборів, обстежував пам’ятки культової архітектури Києва, які були ушкоджені під час штурму міста військами М. Муравйова. Один з організаторів Національного зразкового театру (1917), був його консультантом із мистецько-етнографічних питань.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії сучасної України Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ.