1888 народився Нестор Махно (Міхненко), політичний та військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918–1921 років, анархо-комуніст і тактик ведення партизанської війни. З дитинства працював у наймах, отримав лише початкову освіту. Неповнолітнім під впливом революційних подій 1905 долучився до політичної діяльності, знаходився під впливом різних політичних партій, врешті пристав до гуляйпільської групи "хліборобів анархістів-комуністів". Був тричі заарештовуваний за підозрою в причетності до ряду політичних убивств та експропріацій. Останній раз – 1908. Звільнений з ув'язнення в березні 1917 Лютневою революцією, Махно повернувся в Гуляйполе, де розгорнув публічну політичну діяльність, очолив кілька революційних організацій. 25 вересня 1917 Махно як голова повітової Ради підписав декрет про конфіскацію поміщицької землі та поділ її між селянами. На початку квітня 1918 організував загін, який чинив опір німецькому наступові. У травні–червні 1918 брав участь у конференціях анархістів у Саратові та Москві, а також мав контакти та вів дискусії з лідерами більшовиків В. Леніним, Я. Свердловим, Л. Троцьким, Г. Зінов'євим. Восени 1918 в Україні Махно організував терористичну групу, яка виросла в невеликий повстанський загін, що розпочав боротьбу проти влади гетьмана П. Скоропадського, місцевих поміщиків та австро-німецьких військ. 16 жовтня 1918 махновці захопили Гуляйполе. У лютому 1919 штабом Махна був підписаний договір про входження махновських загонів до складу червоної Задніпровської д-зії як 3-ї Задніпровської бригади. Однак між повстанцями та більшовиками існували гострі суперечності в ідеологічних питаннях. Повстанці не могли визнати принципів диктатури пролетаріату та "воєнного комунізму", особливо продрозкладки та усуспільнення суспільного господарства. У травні 1919 Рада робітничо-селянської оборони УСРР з ініціативи Л.Троцького ухвалила рішення про ліквідацію махновщини. У серпні 1919 він проголосив про створення Революційної повстанської армії України (махновців). Її зусилля були спрямовані насамперед на боротьбу з денікінцями, які в цей час захопили більшу частину України. У вересні Махно заключив короткотривалий союзний договір з Армією Української Народної Республіки про спільні дії проти денікінців. У бою під Перегонівкою біля Умані махновці розбили добірні офіцерські полки білих, після чого здійснили стрімкий рейд у тили білих у південній Україні, згодом у жовтні–листопаді 1919 практично повністю дезорганізували їх. Махновці за цей час захопили міста Бердянськ, Катеринослав, Олександрівськ, Нікополь, Маріуполь, Мелітополь. Улітку 1920 махновці здійснили 3 рейди Лівобережною Україною, загалом подолавши 1400 верст. Часто червоні частини переходили на їхній бік. Восени 1920 червоні знову використали махновців у війні з армією ген. П. Врангеля. Махновська кіннота здійснювала рейди в тили білих, брала участь у форсуванні Сиваша і зламі оборони Перекопу та Юшуні. Одразу ж після оволодіння Кримом червоні в режимі суворої таємності розгорнули нову операцію зі знищення повстанців. Однак і вона була малоуспішною. Махну вдавалося, незважаючи на величезну кількісну перевагу червоних, продовжувати боротьбу з ними до серпня 1921, коли, вичерпавши всі наявні можливості, він з невеликим загоном перейшов румунський кордон. Згодом через Польщу він перебрався до Франції, з 1924 останні свої роки прожив у Парижі, бідуючи та ідейно продовжуючи свою боротьбу з більшовизмом на сторінках своїх спогадів і публіцистики.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.