1861 народилася Дніпрова Чайка (Березіна Людмила Олексіївна), українська письменниця, педагог, фольклорис, громадська діячка. Навчалася у Херсонській жіночій гімназії, у спеціальній школі Михайлівського жіночого монастиря в Одесі, закінчила Одеську приватну жіночу гімназію (1879). Вчителювала на Херсонщині, Одещині, у Бессарабії. На 4-му археологічно-етнографічному з’їзді в Одесі 1884 представила зібрані нею у Таврії три зошити фольклорного матеріалу. 1885–1887 і 1895–1908 мешкала у Херсоні, де активно займалася літературною творчістю та етнографічними дослідженнями. Брала участь у діяльності Херсонської організації допомоги політв’язням (1903–1904). У 1905 була заарештована за розповсюдження забороненої літератури. Від 1908 – у Києві. Співпрацювала з товариством "Просвіта". Почала писати російською мовою, перші твори українською мовою надрукувала в альманасі "Нива" (Одеса, 1885) – вірші "Пісня", "Вісточка". Друкувалася також у альманахах "Степ", "Перший вінок", "Хвиля за хвилею", "Досвітні огні", часописах "Зоря", "Правда", "КС", "ЛНВ", антологіях "Вік", "Українська муза". Значну кількість творчого доробку письменниці складають поезії в прозі ("Суперечка", "Скеля", "Морське серце", "Дівчина-чайка", "Шпаки", "Самоцвіти" та ін.). Поезії в прозі Дніпрової Чайки – помітний внесок у романтико-алегорійну прозу кінця 19 – початку 20 ст., представлену творами М. Горького, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Цикл модерністських поезій "Морські малюнки" високо оцінений М. Горьким. Була в дружніх стосунках із М. Заньковецькою, Лесею Українкою, М. Лисенком, М. Коцюбинським, Д. Яворницьким та ін. Перші оповідання Дніпрової Чайки позначені етнографізмом ("Знахарка", 1885), проповіддю релігійного самоочищення людини ("Хрестонос", 1896), пізніші відзначалися глибоким психологізмом ("Вольтер’янець", 1896; "Чи сквиталася?", 1899; "Уночі", 1896–1909; "На Солоному", 1911; ). Перекладала з російської та шведської мов. Кобилянської. Композитор М. Лисенко створив низку романсів на вірші Дніпрової Чайки, а також опери для дітей "Коза-дереза" (1883), "Пан Коцький" (1891), "Зима й весна" (1893). О. Дей і В. Пінчук упорядкували збірку "Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах" (Київ, 1974). Епістолярна й рукописна спадщина Дніпрової Чайки зберігається в Інституті рукопису НБУВ, у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України.