1855 народився Дмитро Яворницький, історик України (козацтво), археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, прозаїк, дійсний член НТШ, ВУАН, Московського археологічного товариства. У 1877 вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. За роки навчання в університеті у Д. Яворницького склалися приязні стосунки з О. Потебнею і М. Сумцовим, під впливом яких відбувалося становлення Яворницького як науковця. О. Потебня запросив його до участі в студентському гуртку з вивчення історії та звичаїв українського народу. З 1881 викладав історію у різних середніх навчальних закладах Харкова. 1881–1885 працював викладачем історії у кількох навчальних закладах Санкт-Петербурга, зокрема в Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат, Другому кадетському корпусі, приватній жіночій гімназії Стоюніної. Займався активною науково-пошуковою діяльністю в архівах Петербурга, досліджуючи джерела з історії козаччини. У 1886 Яворницького було обрано дійсним членом Російського археологічного товариства в Петербурзі, а в 1906 – Московського археологічного товариства, членом-кореспондентом якого він був з 1885. 1892 вийшла друком фундаментальна праця «Історія запорозьких козаків», другий том – 1895, третій – 1897 року.  Автор понад 200 праць з української історії 16–19 cт., археології, етнографії, фольклористики, лексикографії, джерелознавства, архівної та музейної справи, зокрема студій з історії запорозького козацтва та Південної України, а також біографічних нарисів про Г. Сковороду, Т. Шевченка та ін. Співробітничав з "Екатеринославскими губернскими ведомостями", "Киевской стариной", "Историческим вестником", "Русской мыслью", "Харьковскими губернскими ведомостями", "Червоним шляхом", "Туркестанскими ведомостями" та іншими періодичними виданнями. У 1902 очолив Катеринославський обласний музей ім. О. М. Поля. У 1910 Яворницький здійснив подорож до Туреччини, Греції та Єгипту. Після революції 1918 Д. Яворницького обрано професором Катеринославського університету, де протягом 1924–1929 він очолював створену ним кафедру українознавства. Наукова громадськість, високо оцінюючи внесок Яворницького у розвиток історичної науки в Україні, обрала його вченим-кореспондентом (1924), а згодом і академіком (1929) ВУАН. Яворницький підтримував творчі зв’язки з багатьма відомими українськими і російськими ученими, письменниками та митцями, зокрема з Д. Багалієм, Є. Чикаленком, М. Лисенком, А. Кримським, В. Тарновським, С. Таранушенком, І. Рєпіним, П. Саксаганським, Д. Самоквасовим, М. Слабченком, О. Сластіоном, М. Старицьким, В.Стасовим, П. Стебницьким, Л. Толстим, Я. Щоголевим, Б. Грінченком, В. Барвінським, В. Бідновим, С. Васильківським, Г.Вашкевичем, О. Гатцуком, В. Гіляровським, Д. Дорошенком, І. Забєліним, М. Калачовим, В. Ключевським, М. Коцюбинським, Д. Мордовцем, Лесею Українкою.