Народився Дмитро Багалій, історик України, фахівець з історії Слобожанщини та Лівобережжя, архівознавець, політик, громадський діяч, один з чільних засновників НАНУ

Дата події: 
7-11-1857

1857 народився Дмитро Багалій, історик України, архівознавець, політик, громадський діяч, один з чільних засновників НАНУ. Доктор історії (1887). Академік ВУАН (1918), голова історико-філологічного відділу (1918–1920, 1929–1930). Наукова діяльність присвячена історії України 15–18 ст., зокрема Лівобережної, Південної та Слобідської, історії козацтва, духовній культурі, археології, краєзнавству, архівній справі. Автор дослідження, присвяченого творчості В. Каразіна, підручників з російської історії та історіографії. Навчався 1876–1880 у Київському університеті. Під керівництвом професора В. Антоновича написав магістерську дисертацію "История Северской земли до половины XIV ст." (1882), за яку одержав премію М. Пирогова. Брав участь у нелегальній українофільській Київській громаді. Від 1883 – доцент кафедри російської історії у Харківському університеті, завідувач Харківського історичного архіву. Розробив і опублікував "Курс лекцій з історії українського народу", який вирізнявся широким використанням археологічних матеріалів, оригінальністю трактувань і висновків. За активне спілкування з місцевою українофільською інтелігенцією Багалія звільнили з посади (1884). Захистив 1887 у Московському університеті за сприяння професора В. Ключевського докторську дисертацію "Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства". Від 1887 – екстраординарний професор, від 1889 – ординарний професор, від 1908 – заслужений професор кафедри російської історії, 1906–1911 – ректор Харківського університету. 1906, 1910–1914 – член Державної ради (Санкт-Петербург); 1914–1917 – голова Харківської міської думи. 1920 – декан Академії теоретичних знань у Харкові. 1921–1927 – професор кафедри історії України у Харківському ІНО; 1922–1929 – завідувач Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури. Один із керівників Харківського історико-філологічного товариства (1883–1919), голова видавничого комітету Харківського товариства грамотності (1891–1904), голова правління Харківської громадської бібліотеки (1893– 1910). Активний учасник культурно-освітніх заходів у Харкові за доби Центральної Ради; експерт мирних переговорів між Україною та Росією, кандидат на посаду голови Уряду і член Комісії із заснування УАН; керівник науково-консультативної Ради Міністерства освіти Директорії; голова Центрального архівного управління при ВУЦВК (1923–1924) і Українського Центрального бюро секції наукових працівників (1925–1932); експерт Уряду УРСР із визначення зовнішніх кордонів Радянської України; організатор і директор НДІ: Інституту української культури та Інституту Т. Шевченка (1926–1932).

Підготовано за матеріалом Енциклопедії сучасної України Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ.