1920 падіння Української Народної Республіки. Армія Української народної республіки під натиском військ більшовицької Росії була змушена перейти українсько-польський кордон на ріці Збруч – радянську владу було встановлено практично на всій території Центральної та Східної України і Директорія, єдиним діючим членом якої був її голова Симон Петлюра, фактично припинила своє існування. Нерішучість у проведенні соціальних та політичних реформ, успішний наступ Червоної армії та прагнення частини керівництва УНР відмовитись від переговорів з більшовиками і домогтись підтримки країн Антанти для захисту країни привели до розколу в Директорії і відставки 10 лютого 1919 року Винниченка і Чехівського. 12 лютого 1919 у Вінниці головою Директорії став С. Петлюра, а уряд очолив С. Остапенко. Вони були змушені переїхати спочатку до Проскурова, потім до Рівного й остаточно – до Кам’янця-Подільського. Поступово втрачаючи задекларований колективний характер влади, повноваження в УНР стали зосереджуватись в руках отаманів напівпартизанських загонів, з яких складались збройні сили УНР. Намір Петлюри отримати підтримку Польщі за рахунок відмови від західно-українських земель, привів до розколу між УНР і ЗУНР. Підписаний 21 квітня 1920 Варшавський договір з Польщею також не дав бажаного результату – успішний українсько-польський наступ на початку травня був зупинений більшовиками. З кінця серпня польсько-українське військо почало контрнаступ. Це породило сподівання на участь офіційної делегації УНР в польсько-радянських переговорах, перший етап яких розпочався 17 серпня в Мінську в розпал битви під Варшавою. У цей час Польща опинилася у складній ситуації, адже країни Антанти, які їй допомагали, східним кордоном Польщі бачили лінію Керзона, а головний ворог – СРСР – заявляв про готовність йти на великі територіальні поступки. Причому в обох цих пропозиціях було спільне те, що у них не було місця як для суб'єкту перемовин для УНР, з якою у Польщі був укладений чинний тоді Варшавський договір. Незважаючи на таке роздоріжжя, польський уряд 10 вересня все-таки передав пропозицію уряду УНР до Москви, де її цілком очікувано відхилили на підставі того, що, мовляв, незалежна Україна – це УСРР, яка в союзі з РСФРР бере участь у переговорах з Польщею. Оскільки більшовики заявляли про свою згоду на те, щоб лінія кордону проходила значно східніше лінії Керзона і зовсім не претендували на Східну Галичину, то поляки принципово погодилися на їхню пропозицію. 12 жовтня у Ризі було укладене перемир'я між польською та радянською стороною. 21 жовтня 1920 Головне командування військ польських відповідно до умов Ризького договору оголосило про припинення союзницьких відносин з армією УНР. Поляки, які були в боргу перед тепер вже колишнім союзником за Варшавським договором, гарантували ставлення до вояків УНР як до інтернованих і обіцяли зберегти її частини у таборах у Польщі. 19 листопада 1920 у Волочиську завершилися переговори УНР з польською стороною про перехід залишків армії УНР на територію Польщі. Вночі 21 листопада 1920 від польської сторони було отримано дозвіл на перехід кордону. Того ж дня на західний берег ріки Збруч перейшло близько 12 тисяч вояків та військове і політичне керівництво УНР. Це був фактичний кінець УНР. На цей момент Петлюра був єдиним діючим членом Директорії. Після його вбивства в 1925 влада в УНР перейшла до голови тодішнього уряду УНР в еміграції Андрія Лівицького.

Підготовано за матеріалом сайту "Цей день в історії", jnsm.com.ua