1913 народився Микола Амосов, хірург-кардіолог, один із основоположників легеневої й серцевої хірургії в Україні та СРСР, біокібернетик. Засновник і керівник Інституту серцево-судинної хірургії в Києві. Дійсний член НАНУ (1969), НАМНУ (1993). Заслужений діяч науки (1959), Герой Соціалістичної Праці (1973). Закінчив Архангельський медичний інститут (1939) і Московський всесоюзний заочний індустріальний інститут (1940). В роки Другої світової війни – хірург у військовому шпиталі. 1947–1952 – завідувач відділення Брянської обласної лікарні. 1952 переїхав до Києва. 1953 захистив докторську дисертацію "Пневмоектомії і резекції легень при туберкульозі". Завідувач кафедри грудної хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів (1955–1970), завідувач відділу (1960–1988), від 1978 – заступник директора Інституту туберкульозу і грудної хірургії МОЗ України. Створив першу в Україні клініку серцевої хірургії (1955), яку реорганізував в Інститут серцево-судинної хірургії (1983) НАМНУ. Уперше створив кафедру торакальної хірургії та анестезіології в Київському інституті вдосконалення лікарів (1955). Розробив нові методи хірургічного лікування захворювань легенів, серця, питання штучного кровообігу, фізіології серця, регулювання функцій внутрішніх органів, медичної та біологічної кібернетики. Сконструював кілька унікальних медичних приладів. Уперше в світі запровадив протитромбічні протези серцевих клапанів, розробив апарати штучного кровообігу, вперше в СРСР виконав протезування мітрального клапана. Разом з хірургією М. Амосов велику увагу приділяв сучасним проблемам біологічної, медичної та психологічної кібернетики. З 1960 р. по 1988 р. він очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова НАНУ. З 1988 – він радник при дирекції Інституту кібернетики АН України. Під керівництвом М. Амосова проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі "внутрішнього середовища організму", моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Автор понад 400 наукових праць, зокрема 19 монографій й кількох літературно-публіцистичних творів. Низка монографій перевидані в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У його Інституті підготовано 40 докторів і понад 150 кандидатів наук. Був членом президії правління Українського суспільства хірургів і кардіологів Міжнародної асоціації хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і Міжнародного товариства серцево-судинних хірургів, Міжнародного товариства медичної кібернетики, Наукової ради з кібернетики України, членом редколегії, редакційних рад низки вітчизняних і зарубіжних журналів. Лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР (1978, 1988) та України (1997). 2003 НАНУ заснувала премію імені Амосова у галузі медицини та 2007 – у галузі кібернетики.