1841 народився Володимир Іконников, джерелознавець, історіограф, засновник Історичного товариства Нестора-Літописця, академік НАНУ (1921), академік РАН (1914), доктор історії (1869), професор (1871). Почесний член Тартуського, Харківського, Київського і Петербурзького університетів, Київської духовної академії, Московського археологічного інституту, Російського бібліотечного товариства та інших наукових інституцій. Обраний почесним членом Спілки російських архівних діячів (1917). 1865–1866 викладав історію в Київській військовій гімназії та історію загальної літератури в Інституті шляхетних дівчат (Київ). 1866–1867 – приват-доцент у Харкіському. університеті, 1867 – в Одеській гімназії та в приватній жіночій гімназії міста, де викладав рос. історію та словесність. Упродовж 1873–1913 виконував обов'язки головного редактора "Университетских известий"; 1877–1880 та 1883–1887 – декан історико-філологічного факультету Київського університету; 1874–1877 та 1893–1895 – голова Історичного товариства Нестора-літописця; 1878–1889 – завідувач Вищих жіночих курсів у Києві; 1871–1887 – член Попечительної ради Київського учбового округу; 1889–1904 – голова Бібліотечної комісії при університеті; 1881–1883 – член ради Колегії Павла Ґалаґана; з 1904 – голова Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київська археографічна комісія); з 1910 – заступник голови Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва та ін. Наукова спадщина налічує 716 опублікованих праць, з-поміж яких низка історіографічних та джерелознавчих досліджень, що висвітлюють проблеми методології історії, теоретичного та конкретного джерелознавства, методику опрацювання різних видів джерел, питання архівістики, музеє- та бібліотекознавства тощо ("Опыт русской историографии", Т. 1-2; 3-й том не видано, його рукопис зберігається в Петербурзькому філіалі архіву РАН). Іконников також видав праці з історії України: "Киев 1648–1855. Исторический очерк" (1904), "Крестьянское движение в Киевской губернии в 1826–1827 гг." (1905).

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.