1895 народився Борис Лятошинський, композитор, диригент і педагог, один із основоположників модернізму в українській класичній музиці, музичний і громадський діяч. 1915 написав свій перший струнний квартет. 1918 закінчив Київський університет, а наступного року – Київську консерваторію по класу композиції й був залишений там викладачем музично-теоретичних дисциплін. У цей же час створив симфонію № 1. Писав романси на вірші, зокрема, Ф. Ґеббеля ("Проклятое место"), Г. Гейне ("Цветок самоубийцы"), І. Буніна ("На кладбище"), К. Бальмонта ("Лунные тени", "Камыши", "Подводные растения"). У 1920-х роках очолював Асоціацію сучасної музики при Музичному товаристві імені М. Леонтовича. Поповнив свій музичний доробок сонатами, романсами на слова старовинних китайських поетів, п'єсою "Відображення", "Увертюрою на чотири українські народні теми", оперою "Золотий обруч" за повістю І. Франка "Захар Беркут". 1931–1932 написав урочистий і похідний марші для духового оркестру, сюїту до кінофільмів. 1935–1936 написав, зокрема, симфонію № 2, 1937–1938 – оперу "Щорс", 1939 – "Урочисту кантату" (слова М. Рильського) і кантату "Заповіт" (слова Т. Шевченка). У квітні 1941 в Київській філармонії відбувся його авторський концерт. 1942 створив "Український квінтет", струнний квартет № 4 (1943), сюїту на українські народні теми для струнного квартету (1944), а також сюїту для квартету дерев'яних духових інструментів (1944), романси на вірші В. Сосюри, обробив кілька десятків українських народних пісень. Його музика звучала в ефірі спеціально створеної в Саратові радіостанції імені Тараса Шевченка (передачі транслювалися на тимчасово окуповані території УРСР). Неодноразовий член журі міжнародних конкурсів, активний працівник у керівних органах Спілки композиторів України та в Київській консерваторії, Лятошинський виховав нову плеяду композиторів: І. Шамо, В. Сильвестров, І. Карабиць, Є. Станкович, О. Канерштейн, М. Полоз. Нагороджений званнями Заслуженого діяча мистецтв УРСР (1945), народного артиста УРСР (1968), державними преміями СРСР (1946, 1952) та УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1971).