1891 народився Володимир Симиренко, учений-селекціонер, садівник, педагог. Під час Першої світової війни працював у Союзі земств і міст, опікуючись організацією та постачанням солдатських крамниць. Після закінчення сільсько-господарського факультету Київського політехнічного інституту (1918) працював у відділі садівництва міністерства земельних справ УНР. У листопаді 1920 очолив Мліївську садово-городню дослідну станцію і Центральний державний плодовий розсадник України, створені на базі колишнього маєтку Симиренків, де його батько вивів знаменитий сорт яблук "ренет Платона Симиренка". 1923 створив Всеукраїнську помологічну комісію (згодом – Державна комісія із сортовипробування плодових, ягідних культур та винограду). Був реконструктором садівництва в Україні; станом на 1928 в його розсадниках було близько 40 000 гібридів плодових дерев і ягідних кущів. 1930 очолив організований ним у Києві (у місцевості Китаєво) Всесоюзний НДI плодового і ягідного господарства. У 1920–1930-х роках викладав (доцент, згодом — професор) у Київському політехнічному інституті, Полтавському та Уманському сільськогосподарських інститутах. Автор численних наукових і популярних праць та підручників із проблем садівництва. Видав "Помологічну книгу України" (1929). Редагував часописи: "Вісник садівництва, виноградарства та городництва", "Садівництво та городництво". Симиренко відверто виступав проти антинаукових ідей І. Мічуріна і заперечував його методи селекційної роботи. 8 січня 1933 заарештований органами Державного політичного управління УСРР, звинувачений в "участі в антирадянській терористичній організації" і засуджений до 10-ти років ув’язнення. Достроково звільнений у грудні 1937, але в березні 1938 знову заарештований і страчений у м. Курськ. Реабілітований 1957.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.