1. Gustav Klimt: die goldene Pforte: Wertk-Wesen-Wirkung: Bilder und Schriften zu Leben und Werk/ Hrsg. von O.Breicha. – Salzburg: Verlag Galerie Welz, 1978. –262 S.

Dieser aus verschiedenen Richtungen und allen möglichen Quellen zusammengetragene Band möchte ein der Wahrheit nahekommendes Bild eines Menschen und Künstlers vermitteln, der sich wie selten einer verschwiegen verhielt und hinter seinem Werk zurückgetreten ist. Der Großteil der hier wiedergegebenen Abbildungen und Zeichnungen, von denen Klimt seiner Nachwelt tausende faszinierende, schnell skizzierte Stellungs-und Ausdrucksstudien hinterließ, führten schließlich zu den dann weitgehend stilisierten und detalisierten Gemälden. Auf diese Weise erlebt man in den Zeichnungen die künstlerische Spontaneitat Klimts, ohne die bei den Ölbildern oft zum dekorativen Selbstzweck erhobenen Ornamente. In diesem Buch wenden die Auseinandersetzungen von drei Kunstkritikergenerationen mit Werken von Gustav Klimt und Außerungen seiner Freunde und Feinde in unmittelbare Verbindung gebracht und es entsteht ein abrerundetes Bild uber Zeit, in der Gustav Klimt lebte und schuf. Die Textbeiträge stammen von Max Eisler, Felix Salten, Emil Pinchan, Ludwig Hevesi, Hermann Bahr, Peter Altenberg, Berta Zuckerkandl, Albert Paris-Gütersloh, Hans Tietze, Anton Faistauer, Fritz Nowotny und Werner Hofmann.

Шифр зберігання книги у фонді Австрійської бібліотеки: Österr. Bibl. № 286

2. Gustav Klimt, Josef Hoffmann. Pioniere der Moderne : [Katalog] / Hrsg. von Agnes Husslein-Arco und Alfred Weidinger ; [Aut.: Agnes Husslein-Arco et al.; Übers. fr.-dt.: Nikolaus G. Schneider, Bernd Weiß]. – [Wien] : Belvedere ; München ; London ; New York : Prestel, 2011. – 331 S. : Abb., Fot.

Der berühmte Künstler Gustav Klimt wird hier gemeinsam mit dem Architekten und Gestalter Josef Hoffmann präsentiert. Die intensive Zusammenarbeit der beiden begann mit der Gründung der Wiener Secession 1897 und setzte bis zum Tod von Gustav Klimt neue Maßstäbe in Europa. Die Beethovenausstellung (1902) in der Wiener Secession sowie das Gesamtkunstwerk Palais Stoclet in Brüssel bilden Höhepunkte dieser Zusammenarbeit. Zahlreiche Werke, in denen sich Hoffmanns charakteristische Handschrift deutlich widerspiegeln, belegen die wechselseitigen Einflüsse dieser Pioniere der österreichischen Moderne, die dieser umfassende Überblick auch in Bezug zur Wiener Werkstätte untersucht. "Gustav Klimt/Josef Hoffmann - Pioniere der Moderne" ist das Begleitbuch zur Ausstellung im Unteren Belvedere in Wien (25. Oktober 2011 bis 04. März 2012).

Шифр зберігання книги у фонді Австрійської бібліотеки: Österr. Bibl. № 7792

3. Horncastle Mona. Gustav Klimt. Die Biografie / Mona Horncastle, Alfred Weidinger. – Wien : Brandstätter, 2018. – 325, [1] S. : Ill., Fot.

Gustav Klimt ist der unangefochtene Star unter den Künstlern des Wiener Fin-de-Siècle und einer der ""teuersten"" Maler der Welt. Er hat nicht nur zahlreiche Ikonen geschaffen, er hat sich auch konsequent für die Freiheit der Kunst eingesetzt. Wie Klimts Persönlichkeit, so wird auch seine Kunst bis heute gerne vereinfacht dargestellt. Aber weder dem Mann und Künstler, noch seinen Werken wird man damit gerecht. Klimt bietet eine Tiefe, über die die Ästhetik seiner Bilder leicht hinwegtäuscht. Das spiegelt sich auch in den zahlreichen Büchern über Klimt, die ungesicherte Anekdoten reproduzieren und den Mythos befeuern, am liebsten den von Klimt als Weiberheld. Horncastle und Weidinger fassen erstmals Archivmaterial und Zeitzeugenberichte in einer Publikation zusammen. Sie beleuchten die unbekannten Seiten Klimts, lassen uns eintauchen in den Zeitgeist der Wiener Gesellschaft um 1900 und räumen mit hoher erzählerischer Qualität endlich mit vielen Halbwahrheiten auf - denn Klimts Biografie hat Legendenbildung nicht nötig.

Шифр зберігання книги у фонді Австрійської бібліотеки: Österr. Bibl. № 8028

4. Klimt und die Frauen : Katalog der Ausstellung, Österreichische Galerie Belvedere, Wien, 20. Sept. 2000 bis 7. Jan. 2001 / hrsg. T. G. Natter, G. Frodl ; mit Beitr. N. Bei [u.a.]. – Köln : DuMont, 2002. – 256 S.: Ill.

Das Zentrum der Ausstellung bildet Klimts wohl bekannteste Werkgruppe, die Frauenportraits. Sie werden ergänzt durch allegorische Gemälde wie Judith I und II, Der Kuss und die Wasserschlange. Den Gemälden und Skizzen Klimts werden die Werke seiner europäischen und amerikanischen Wegbereiter und Zeitgenossen gegenüber gestellt. Dazu gehören Bilder von Ferdinand Hodler, Edouard Manet, Edvard Munch, James McNeill-Whistler und John Singer-Sargent. Nicht zu vergessen ist das Portrait der Infantin Maria Teresa von Diego Velazquez, das aus dem Kunsthistorischen Museum Wien stammt. Klimt benutzte es als Modell für sein Portrait von Fritza Riedler, der Frau eines Universitätsprofessors, der in Berlin lebte. Die Österreichische Galerie Belvedere präsentiert Klimt in seinem kunsthistorischen und historischen Kontext. "Klimt und die Frauen" geht über eine traditionelle Kunstausstellung hinaus und versucht, Antworten auf die Fragen nach dem Leben und dem sozialen Status der von Klimt portraitierten Frauen zu geben. Um die Jahrhundertwende trat die Moderne ihren Siegeszug an, der fundamentale soziale Wandel gab der Frau eine neue Position in Gesellschaft, Kultur und Ideologie. Die Ausstellung beleuchtet u.a. den Einfluss des Grossbürgertums, der sogenannten Ringenstrassengesellschaft, auf die Kunst. Diese Schicht betätigte sich nun aktiv auf der Kunstszene, als Mäzene und Käufer. Der Mythos und das Ideal des Gesamtkunstwerks sind ein anderer Aspekt, den die Ausstellung beleuchtet. Ein Symposium sowie eine Reihe von Vorträgen ergänzen "Klimt und die Frauen". Eine Publikation zu Wiens Sammlern der Jahrhundertwende, schon lange ein Desiderat der Forschung, soll daraus entstehen und die kunsthistorische Kontribution der Ausstellung bilden..

Шифр зберігання книги у фонді Австрійської бібліотеки: Österr. Bibl. № 4764

5. Metzger Rainer. Gustav Klimt : das graphische Werk / Rainer Metzger. – Wien : Christian Brandstätter Verl., 2005. – 398 S. : Abb.

Über 3000 grafische Blätter haben sich erhalten. Dieses Buch will diesen veritablen Schatz heben und eine Dimension freilegen, in der sich Klimts spezielle Modernität zur Kenntlichkeit bringt. Gustav Klimt ist einer der herausragenden Vertreter der speziellen Modernität des Wien um 1900.

Шифр зберігання книги у фонді Австрійської бібліотеки: Österr. Bibl. № 7139

6. Natter Tobias G. Die Welt von Klimt, Schiele und Kokoschka : Sammler und Mäzene. – Köln : Dumont Verlag, 2003. – 303 S.: Abb.

Um 1900 erlebt die Donaumetropole den Aufbruch der österreichischen Kunst zur Moderne. An der Spitze dieser Bewegung steht der Erneuerer Gustav Klimt, dessen secessionistischer Jugendstil die schwüle Extravaganz der Makart'schen Salonmalerei verdrängt. Zum Expressionismus finden Vertreter der jüngeren Generation – allen voran der Wiener Oberwildling Oskar Kokoschka und Egon Schiele, der mit tabuloser Neugier Sexualität und Erotik zu thematisieren wagt. Nährboden für diese atemberaubende Entwicklung ist die Habsburger Monarchie, die um die Jahrhundertwende einen rasanten Modernisierungsschub erlebt. Auslöser dieses Umbruchs ist ein Wirtschaftsboom, der eine neue Elite von Intellektuellen und Industrieunternehmern hervorbringt. In diesem Gemisch aus Konvention und Liberalismus, aus gediegener Eleganz und provokativem Fortschritt, bildet sich ein neuer Typ von Mäzenen und Kunstsammlern, der aktiven Anteil an Leben und Werk der Künstler nimmt. Spannend und facettenreich beschreibt Tobias Natter die Verbindungen zwischen dem strahlenden Künstler- Dreigestirn Klimt, Schiele, Kokoschka und den Personen, die den materiellen Rahmen für ihre frühen Erfolge schufen. Aus dem gemeinsamen Wirken der Künstler und ihrer Sammler formt sich ein Zeitbild, in dem der Gedanke des Gesamtkunstwerkes Kunst und Leben zusammenführte und ein von Künstlern entworfenes Design den Alltag veredelte.

Шифр зберігання книги у фонді Австрійської бібліотеки: Österr. Bibl. № 5040

7. Néret Gilles. Gustav Klimt: 1862–1918 : die Welt in weiblicher Form / Gilles Néret. – Köln : Taschen, 2011. –96 S. : Ill., Phot

Gustav Klimts Kunst ist von der Atmosphäre des Fin de Siècle geprägt. Sie gibt der apokalyptischen Stimmung Ausdruck, die die Gesellschaft der gut bürgerlichen Kreise Wiens beschäftigte, einer Gesellschaft, die sich einem Kult um Ästhetik hingab und das Vergnügen pflegte. In den ekstatischen Freuden, die Klimt (1862–1918) und seine Zeitgenossen in der Schönheit entdeckten oder zu entdecken glaubten, schwang stets eine Todessehnsucht mit. So spielte auch der Tod in Klimts Kunst eine wichtige Rolle. Klimts Ruhm jedoch hatte viel mit der erotischen Ausstrahlung seiner Werke zu tun. So gilt er gerade auch in dieser Hinsicht als einer der bedeutendsten Maler und Zeichner seiner Zeit. Vor allem seine Zeichnungen, deren künstlerische Raffinesse viele bewunderten, sind hauptsächlich erotische Porträts von Frauen.

Шифр зберігання книги у фонді Австрійської бібліотеки: Österr. Bibl. № 7096

8. Wien um 1900: Kunst und Kultur/Mit textbeitr. Von M.Auböck, E.Badura-triska, P.Baum V.J.Behal u.a.; mit Abb. –Wien; München: Verlag Christian Brandstätter, 1985. – 559 S.

Wien um 1900 – ein Buch über den künstlerischen Aufbruch in die Moderne. Eine zerissene Zeit im künstlerischen Widerspruch zwischen Pathos und Purismus. Eine interessante und aufschlussreiche Kulturreise ins Wien um die Jahrhundertwende. Mit der Jahrhundertwende läuten Künstler wie Kokoschka und Loos die Moderne ein. Manifestiert in neuen puristischen Formen und Stilen stehen sie im starken Kontrast zur 'fatalen Süße des Wiener Orients' und Ihren Vertretern wie Gustav Klimt. Auch die neue Logik der Komposition, repräsentiert durch Mahler und Schönberg, sowie die 'Nervenkunst', geprägt durch Freud, machen Wien um 1900, zu einer der aufregendsten Städte Europas. Üppig bebildert, mit Essayistisch-kritischen Beiträgen und Biographien gespickt schafft es das Buch 'Wien um 1900', wunderbar die Stimmung des Wiener Fin de Siècle einzufangen.

Шифр зберігання книги у фонді Австрійської бібліотеки: Österr. Bibl. № 1458

9. Die Wiener Secession: die Vereinigung bildener Künstler 1897–1985. – Wien; Köln; Graz: Böhlau, 1986. – S.

Der Ausstellungspavillon der Wiener Secession 1897/98 von Joseph Maria Olbrich konzipiert und im November 1898 eröffnet, zählt zu den europäischen Architektur an der Wende vom Historismus zur Moderne. Olbrich, von Otto Wagner und Gustav Klimt ispiriert, schuf mit diesem „Tempel für die Kunst“ einen Schlüsselbau des Wiener Secessionismus von internationaler Ausstrahlung und Bedeutung. Durch seine prägnante Verdichtung von bautypologischen und symbolischen Bezügen, durch die Verschmelzung von archaischer Gestik mit modernsten zeitgenössischen Stilströmungen und durch die wegweisende Funktionalität seines Innenraums verkörpert der Olbrich-Bau eine originäre, epochaltypische Gestalt.

Шифр зберігання книги у фонді Австрійської бібліотеки: Österr. Bibl. № 1081

Густав Клімт (1862-1918) втілює в собі епоху, яка продовжує зачаровувати і бентежити сучасність. Творчий слід художника зберігся особливо у Відні, де він разом зі своїми сучасниками Йозефом Гофманном, Отто Вагнером, Йозефом Ольбрихом і Оскаром Кокошка мав особливий вплив на формування віденських естетичних смаків на початку 1900-х рр. На зламі ХІХ і ХХ ст. Відень, як і Париж, Мюнхен та Лондон, був одним із локацій народження нової епохи. У цей період образотворче мистецтво, література, музика, архітектура та наука досягли кульмінаційного моменту, з’являлося щось нове, новаторське, концентрацію і інтенсивність якого не можна було ні з чим порівняти. Творчість Густава Клімта профілює тривалий і непростий шлях від історизму «періоду Рінгштрассе» до витоків абсолютно унікальної абстракції, шлях до "Gesamtkunstwerk" (“цілісного витвору мистецтва “). Народився видатний представник ар-нуво 14 липня 1862 р. у тодішньому віденському передмісті (сьогодні це 14-й район Відня). Він був старшим сином Ернста Клімта (вихідця з Богемії, гравера по золоту, художника) та Анни Розалії Фінстер, яка замолоду мріяла про кар'єру оперної співачки, але натомість займалася вихованням сімох дітей. Брати Ернст Клімт Молодший та Ґеорґ Клімт також були митцями: Ернст (помер у 1892 р.) – живописцем, а Ґеорґ – скульптором, різьбярем, виготовляв рами для робіт Ґустава. Родина жила в бідності, цікавих життєвих перспектив не передбачалося. Закінчивши чотири класи середньої школи, у віці чотирнадцяти років Ґустав починає відвідувати найпрогресивнішу на той час школу при Музеї мистецтва й промисловості (Академія прикладного мистецтва), в якій вже навчалися його брати Георг та Ернст. З 1877 р. Густав вивчає малюнок, знайомиться зі своїм майбутнім колегою «компанії живописців» Францом Матчем (1861-1942). Пізніше починає спеціалізацію в декоративному живописі з Юліусом Лауфбергером (1829–1881). У 1879 році він працював у Ганса Макарта. Густав Клімт отримав класичну освіту й став художником академістом, відточив майстерність, копіюючи античні вази та роботи класиків мистецтва у різних техніках. Художник був зірковим учнем Академії, і до нього починають надходити замовлення (на театральні декорації) ще до того, як він закінчив навчання. Разом із архітекторами він створює для віденських буржуа будинки й вілли, кожна з яких модусно представляла цілісний (універсальний) мистецький витвір. Із 1879 до 1892 року він разом із братом Ернстом та Францем Матчем працює в заснованій ними артілі – «компанії живописців». Група живописців отримала замовлення на виконання робіт на Рінгштрассе (нім. Ringstraße; букв. «Кільцева вулиця»), починається однойменний період у творчості Майстра. У 1886 р. «команда трьох» отримує замовлення на оформлення нового Бурґтеатру (будівлі архітекторів Ґоттфріда Земпера та Карла фон Газенауера). Темою циклу є екскурс в історію театру від його початку до XIX ст. Загалом було виконано десять робіт, чотири з них належать Ґуставу Клімту: «Вівтар Діоніса», «Театр Таорміни», «Віз Феспіса» («Мандрівна трупа») та «Шекспірівський театр „Глобус“ у Лондоні» (фінальна сцена з трагедії «Ромео та Джульєтта»). Роботи у віденському Бурґтеатрі принесли Ґуставу Клімту та його двом партнерам нагороду «Золотий хрест» за досягнення в мистецтві. У 1890 р. Матч й брати Клімти отримають замовлення на розпис антрвольти й міжколонних ділянок сходів Художньо-історичного музею у Відні. Ґустав виконує сюжет «Дівчина з Танагри». Протягом 1890-1892 рр. Клімат створює картину «Дві дівчини з олеандром», панорамність якої зумовлюється акцентуацією уваги на квітучий олеандр із повною відсутністю візуального контакту з глядачем. У 1891 р. Ґустав став членом Союзу образотворчого мистецтва, у 1893 його обрано професором віденської Академії мистецтв, але міністерство культури відхилило його призначення. У 1894 році міністерство освіти доручило Матчу та Клімту розписати стелю великої аудиторії Університету. Обраною темою була перемога світла над темрявою. За час виконання робіт змінилася політична ситуація в імперії, між 1897-1900 рр. загострилася національна проблема. Відбулося повернення влади до абсолютистського й бюрократичного курсу, відповідно влада стала критично відноситися до експериментів молодих художників. Клімт, раніше відомий як "новий Макарт", не тільки віддалився від загальних стильових домінант, але змушений був переглянути й естетичні детермінанти власного погляду на творчість. Його художні рішення викликали неабиякий арт-скандал у Відні. На панно Клімта «Філософія» зображено людство, що ніби перебуває у вакуумі, з темряви проступає велична фігура сфінкса. Нижній край полотна – загадкова жіноча фігура, що символізує Знання. Робота Клімта не відповідала задуму, перемога Розуму нівелюється. Картину «Філософія» було представлено на сьомій виставці Сецесіону 1900 р. 4 березня одинадцять професорів Університету звернулися до Академічного Сенату з проханням не розміщувати роботу Клімта в великій аудиторії. Протест проти картини Клімта очолив філософ-емпірик Фрідріх Йодль, який називав художній досвід Клімта «брудом у мистецтві». На підтримку «Філософії» виступила рада Міжнародної виставки в Парижі, нагородивши її золотою медаллю у номінації «найкращий іноземний витвір мистецтва». Не звертаючи увагу на критику і резонанс навколо своєї праці, Ґустав Клімт в березні 1901 р. презентував друге панно – «Медицина». На ньому зображені оголені фігури молодих і літніх людей, які перебувають у невизначеному просторі, а смерть огортає їх чорним покривалом. На першому плані профілюється верховна жриця, яка тримає на руках змію. Замість возвеличення Науки художник представив безглуздий перехід від життя до смерті. Суспільна мораль критично оцінила зображення на картині. Міністр фон Гартель відмовив у купівлі цього полотна. Сам автор знову продемонстрував байдужість до критики: «Коли я закінчую картину, в мене нема бажання витрачати цілі місяці на те, щоб виправдовувати її перед людьми. Те, що для мене має значення, це не скільком вона подобається, а кому», – зазначив Клімт в інтерв'ю «Віденській ранковій газеті». Останнім панно стала «Юриспруденція». У ньому автор зобразив суд в вигляді сліпої й жорстокої сили. На першому ескізі Юстиція в мантії бореться з силами зла під дощем і вітром. Невдоволені замовники вимагали «більше явної характерності центральної фігури,… більшого спокою в загальному тоні картини й покращення стосовно помітної порожнечі в нижній половині». Ґустав Клімт відповів на цю критику з іронією: в центрі розмістив згорблену фігуру старого чоловіка, який більше схожий на жертву обставин, ніж на злочинця. Його оточують три еринії, які споглядають за тим, як чоловіка буде пожирати темне створіння, схоже на восьминога. За ними вгорі зображено три фігури: Правда, Справедливість і Закон (із табличкою «Lex»). В їхніх ногах – голови безпристрасних суддів. Простір картини ущільнено, він поділяється на два рівні. У 1897 р. молоді австрійські художники, скульптори й архітектори повстали проти Товариства художників Відня, академічних умовностей, історизму своїх вчителів і заснували нове творче об'єднання – Сецесіон. До його складу увійшли Отто Ваґнер, Йозеф Марія Ольбрих, Йозеф Гофман, Карл Молль, Коломан Мозер, Альфред Роллер. Президентом Сецесіону став Ґустав Клімт. Представники нового об'єднання отримували замовлення на оформлення будинків, виготовлення одягу та прикрас. Молодих митців підтримали уряд, буржуазія Рінґу та мер Відня Люґер. Завдяки останньому Клімт і його товариші отримали ділянку біля церкви Святого Карла, де Отто Ваґнер побудував виставковий павільйон Сецесіона. До проекту цієї будівлі доклав руку й сам Клімт (він виконав ескізи трьох масок, які розташовані над головним входом будівлі). Головним досягненням Сецесіону була його виставкова діяльність: організовувалися виставки молодих австрійських художників, які писали в новому стилі. Також залучалися кращі зарубіжні художники. Виставки Сецесіону привертали увагу десятків тисяч відвідувачів, адже були новаторськими як за змістом, так і за формою. Зокрема, на відміну від тогочасних музеїв та мистецьких закладів, у цій виставковій залі картини розміщувалися в один ряд на рівні очей. Перша виставка Сецесіону відбулася в 1898 р. Завдяки цьому Відень відкрив для себе творчість Вінсента Ван Гога, Фердінанда Ходлера, Чарльза Ренні Макінтоша, Едуарда Мане, П’єра Огюста Ренуара, Едварда Мунка, Поля Сіньяка, Огюста Родена та багатьох інших. У 1898-1903 рр. видавався журнал «Ver Sacrum» («Весна Священна»). Клімт брав участь в оформленні цього журналу, розробляв проекти виставкових афіш. Афіша про першу виставку Сецесіона мала зображення двобою Могутнього Тесея з Мінотавром, за яким спостерігає Афіна. Тогочасній публіці не сподобалося зображення оголеного чоловічого тіла, тому Клімт додав плакату рослинний орнамент. Аналогічним було трактування роботи «Афіна Паллада». Для академістів богиня символізувала мудрість, була заступницею мирних мистецтв і наук. Проте Клімт зображує її зі списом у лівій руці. У центрі її латів зображено голову Медузи Горгони, яку подарував Персей. У правій руці тримає безкрилу Ніку. Манера зображення оголеної фігурки Ніки відрізняється від загального характеру полотна. У Ніці Клімт повторює образ таємничої чуттєвої жінки, що згодом модусно стане провідним у його творчості. Протягом 1900-1916 рр. Клімт часто відпочивав влітку на озері Аттер, на схід від Зальцбурґу. Пейзажі, написані під час численних літніх відпусток художника, демонструють належність Густава Клімта до сучасних йому течій у мистецтві та глибоку прихильність до австрійського ландшафтного живопису. Клімт вибирав прості мотиви – все, що оточувало його: сади, луки з фруктовими деревами, ферми серед пишної рослинності та видом на озеро з його берегами. Не дивлячись на те, що Клімт писав свої пейзажі епізодично, художник залишив близько п'ятдесяти пейзажних проектів (близько чверті всіх його робіт). Характерною рисою його пейзажів є завищений або занижений горизонт, амбівалентне і чітке моделювання як ближніх, так і пролонгованих у проекції об'єктів, статичність, пуантилізм. Малюнки Клімта, як і його картини, легко визначаються за стилем. До ранніх робіт Клімта відносяться малюнки «Байка» та «Ідилія», які були виконані для довідника «Алегорії й символи» (1881-1884, видавець Мартін Ґерлах), а також розпис у музичному салоні Міського палацу Відня (1898/1899) на замовлення від грецького підприємця, мецената Ніколауса фон Думба (1898/1899). Роботи були знищені, разом із деякими іншими, під час пожежі у 1945 р. До нас дійшов етюд до картини «Шуберт за піаніно» (1899). У проекті «Байка» на першому плані зображено дівчину (символічне втілення байки, казки), яка тримає перо, яким збирається писати на сувої, що лежить на виступі позаду неї. Просторове оточення дівчини формують дикі звірі, персонажі байок Езопа та Лафонтена. У центральній композиції проекту «Ідилія» зображено жінку з двома малюками. Із двох сторін композицію оточують дві чоловічі фігури – тут Клімт намагається максимально передати напруження м'язів. Ці зображення нагадують другорядних персонажів розпису Мікеланджело стелі Сикстинської капели, а також фігури Дня й Ночі в гробниці Джуліано й Лоренцо Медичі. Вперше в цій роботі Клімт надає переважну роль рослинному орнаменту. Мармуровий постамент, на якому розміщено центральний медальйон, уподібнений до могильної плити, що підкреслюється вигравіюваним надписом «IDYLLE». У 1898-1908 рр. звертався до зображення життя підводного світу: роботи «Риб'яча кров» (графічний твір для журналу «Ver Sacrum»), 1898; «Рухи води», 1898; «Золоті рибки», 1901-1902; «Водяні змії І», 1904-1907; «Водяні змії ІІ», 1904-1907. На полотнах бачимо міфологічних істот, сирен – наполовину риб, наполовину жінок, що своїм співом зачаровували й нищили моряків. Тема розвиває уявлення Клімта про жінку як демонічну істоту. Художник передає плавні рухи жінок у воді, їхнє волосся розвіюється. Полотно «Золоті рибки» було виставлено в Дрездені в 1904 р., проте викликало бурхливу реакцію влади й було знято з експозиції. Роздратований Клімт передавав друзям своє бажання перейменувати роботу на «Моїм наклепникам» (натякаючи на відверту позу жінки на першому плані). На цих роботах для персонажів Клімт обирає оригінальні просторові ракурси «позаду», «знизу». В роботі «Рухи води» використовує діагональну композицію, що додало картині динамізму. У 1902 р. Клімт створив «Бетховенський фриз» для лівого бічного залу віденського будинку Сецесіону. Цю роботу було презентовано на XIV виставці Сецесіону (15квітня - 27 червня 1902 р.), яка було цілком присвячена Людвигу ван Бетховену та супроводжувалася виконанням четвертої частини Дев'ятої симфонії композитора. «Бетховенский фриз» – декоративно-алегорична композиція, виконана у формі архітектурного фризу. Фриз прикрашав три стіни зали. Центральне місце в експозиції виставки займала скульптура Бетховена, створена Максом Клінгером. Згідно задуму фриз був тимчасовою інсталяцією для виставки, тому художник створив його з таким розрахунком, щоб всю композицію можна було зняти. Після виставки фриз було поділено на 7 частин, 1903 р. його придбав колекціонер Карл Рейнінггауз. З 1915 р. фриз перейшов у власність промисловця Августа Ледерера. У 1938 р. – до рук нацистів. Після війни картини були повернуті членам родини. З 1986 р. відновлений фриз знаходиться в будинку Сецесіона. Не існує мистецтва без покровительства, і меценати для Сецесіону були знайдені перш за все з числа сімей віденської буржуазії: сталеливарний магнат Карл Вітгенштайн, текстильний магнат Фріц Верндорфер, а також сім’ї Кліпс (банкіра і підприємця) і Ледер, які підтримували мистецтво Модерну. Вони замовляли картини Клімту, а він у свою чергу писав портрети їхніх дружин. Знаменита “Галерея дружин” принесла Клімату не тільки велику популярність, а й збагатила його. У 1898 Клімт написав портрет Соні Кніпс (Австрійська галерея, Бельведер, Відень). Зображення у повний зріст дало можливість оригінально вибудувати композицію, показати її легку сукню. Центр композиції (фігура дівчини) різко зміщено до правого краю картини – асиметричність, притаманна японським гравюрам, мода на які зберігалася в мистецькому середовищі. Клімт використовує неоднозначне поєднання легкої рожевої сукні портретованої та темного тривожного фону, ніжних квітів на задньому плані та напруженої пози дівчини, що судомно схопилася за стілець. У 1899 був написаний портрет Серени Ледерер (Художній музей, Базель), який відрізняється простішою композицією – полотно вузького вертикального формату майже повністю заповнене фігурою. В загальній пастельній гамі виділяється темне волосся жінки й яскраві риси обличчя. Дивовижна манера Клімта-портретиста полягає в надзвичайно реалістичному зображенні обличчя й особливій передачі фактури тканини. У 1906 р. Клімт вийшов із Сецесіону та заснував новий Союз австрійських художників. Змінилася творча манера Клімта – він відкрив свій славетний «золотий період». Натхненний старовинними візантійськими мозаїками, Клімт згадав придбані ще в юності ювелірні навички і почав доповнювати свої картини чудовими позолоченими орнаментами. Тепер він прописував в портретах тільки обличчя і руки в обрамленні фантастичного декору, моделював одяг і фон. «Золотий період » творчості Клімта відзначений позитивною реакцією критики і є найуспішнішим для Клімта. Головною святинею цього пантеону стала "Золота Адель" – портрет молодої красуні Аделі Блох-Бауер (нині найдорожча картина в світі). Порахувати навіть приблизну кількість історій, пов'язаних із загадковими подіями, що оточували картину Клімта «Портрет Аделі Блох-Бауер», навряд чи кому вдасться. Діючі особи, які мали безпосереднє відношення до цього шедевру, вже перейшли в інший світ, а картина, як жива, продовжує і далі розбурхувати уяву людей своєю незвичайною долею. Тільки один розум міг придумати покарання для кривдника, обравши для цієї мети самого ворога, який завдав йому зло. Розум, в якому визрівав план помсти, належав підприємцю Фердинанду Блох-Бауеру, а «кривдником» виступив Густав Клімт, що не встояв перед чарами чарівної дружини багатія –Аделі. Роман уже давно обговорювався в столиці, але мови про розлучення, а тим більше банального фізичного покарання для закоханих, бути не могло. Відносини художника і Аделі повинні припинитися природними шляхом, але Блох-Бауер розсудив, що має прискорити події, а разом з тим і отримати вигоду з цієї неприємної історії, адже в назві картини буде звучати його прізвище. Клімту постійно були потрібні нові відносини з жінками, без цього «наркотика» він не міг не те що творити, а й просто існувати, тому замовивши портрет дружини, промисловець розраховував на неминуче пересичення коханців один одним, яке настане під час роботи над полотном. Сума контракту за роботу приголомшила художника, і протягом чотирьох років він працював над твором, попередньо виконавши близько ста ескізів. Всі намічені замовником «пункти» плану виконувалися, правда, може і без його «геніальної» ідеї: здоров'я дружини ставало все гірше, вона багато курила, іноді весь день не встаючи з ліжка, і робота часто переривалася. Результатом старань Клімта залишилися задоволені всі. У 1901 р. Ґустав Клімт створює перший варіант образу «Юдиф». Юдиф – це вдова, яка врятувала весь свій рід від ворогів. Ассірійці взяли в облогу її рідне місто, вдові довелося переодягтися і відправитися в табір ворога. Вона була дуже привабливою, і полководець ворожої сторони не зміг проігнорувати її принади. У своєму шатрі він втішався її прекрасним тілом і обпивався вином. Після того, як чоловік заснув, дівчина відрубала йому голову і гордо принесла до ніг свого народу. Ця історія надихала багатьох митців всіх часів. Густав Клімт не став винятком. Він зобразив образ сміливої і відчайдушною жінки. У його розумінні Юдиф була фатальною жінкою. Він зобразив її як вона виходить із шатра ворога. Дівчина не встигла одягтися і оговтатися. Її груди злегка визирають з-під сукні. Непомітною є голова в руці. Автор прагнув показати її гордий вигляд. У цій битві вона стала справжнім переможцем і зовсім неважливо, що ворог був п'яний і знаходився в стані сну. Юдиф все одно залишається ніжною, жіночною, але готовою боротися до останнього. Позувала для цього портрета дружина відомого банкіра з Венеції. У 1909 році Клімт продовжив тему Юдиф. В картині «Юдиф II» художник зумів створити образ, який показав, які велетенські внутрішні сили можуть таїтися у «слабкому» жіночому єстві. Цього разу Клімт не вказав назву картини на рамі, знаючи, що твір скаже сам за себе (Юдиф і Ологоферн» була представлена у мідній рамі з гравіруванням назви). У багатьох каталогах картина зазначалася під назвою біблейської танцівниці, яка згубила своїм «пекельним» танцем Іоанна-хрестителя. Але той факт, що Клімт створив жіночий персонаж, який втілив у собі порочні фантазії, при цьому під назвою благочестивої Юдиф, викликало шквал негативної критики. Оскільки Клімт був величезним шанувальником жінок, легко уявити собі його чуттєві роботи, на яких жінки представлені досить відверто. Картина Густава Клімта «Поцілунок», написана в 1907-1908 рр., достатньо цнотлива. Інтимна сцена поцілунку написана так, що фігури чоловіка і жінки не тільки не оголені, але й старанно приховані. Ні фігури, ні навіть обличчя героїв не важливі для Клімта. Він зосередив свою увагу на жестах та позах. Жінка, що стоїть на колінах із відкинутою головою і закритими очима, уособлює цілковиту покірність, м'якість та жертовність. Обличчя чоловіка приховано, але його рішучий нахил голови, наполегливі пальці, які торкаються обличчя дівчини, розкривають його наростаючу пристрасть. Навколо панує благодать Раю, яка передана золотим фоном і квітучою землею. Персонажі картини єдині у Всесвіті, і мить поцілунку триває вічність. Картина «Надія» – на першому плані бачимо оголену жінку на пізньому періоді вагітності. Вона представлена без прояву соромливості, з цікавістю оглядається на глядача. Проте позаду неї зображено всі загрози й жахи, що переслідують майбутню матір (мотив, використаний раніше в «Коханні», 1895). Поєднує натуралізм в зображенні першої фігури й умовність деформованих облич й оголеного черепа на задньому плані. Більшу роль відіграє орнамент у «Надії ІІ» (1907–1908). Поєднання відвертої еротичності, ніжності, привабливості й жорстокості, фатальності характерне для творчості багатьох художників цього періоду. Жінок в образі сирен і русалок зображували Едвард Мунк, Арнольд Беклін, Макс Клінґер. Поєднання протилежностей в одному образі також можна зіставити з поняттями Ерос і Танатос (теорія Фройда). Густав Клімт ніколи не був одруженим, але мав численні стосунки з жінками. На думку біографів в його найбільш тривких і близьких стосунках із жінками можливо взагалі були відсутні інтимні стосунки. На початку 1890-х Клімт познайомився з Емілією Фльоге. Емілія Фльоґе – сестра дружини Ернста Клімта, власниця будинку моди, стала близькою подругою Ґустава після смерті його батька й брата. Ці стосунки тривали до кінця життя Ґустава, хоча шлюб не був офіційно зареєстрований. Емілія щодня писала кілька листівок Клімату. Приблизно 400 збережених листів – це лише невелика частина епістолярію, який вони створювали протягом життя. Чи була дружба між Клімтом і його невісткою чимось більшим чи ні – Емілія протягом усього життя була "жінкою Клімта". Вона з’являлася на багатьох роботах художника. Його останні слова перед смертю: «Відправте для Емілії». На думку біографістів Клімта завдяки притаманному йому мінімалізму в розмірах робіт майстер отримав найбільше у своєму житті замовлення – оформлення нового палацу бельгійського промисловця Адольфа Стокле в Брюселі, відомого під назвою «Фриз Стокле». Палац Стокле, побудований Йозефом Гофманом – типова споруда модерну. Фриз Клімта відповідав стилю будівлі. Захоплення Клімта візантійською мозаїкою особливо помітно в декораціях палацу Стокле. (Мозаїчність була притаманна і його живописному стилю – цілі поверхні своїх картин Клімт складав із окремих кольорових сегментів, усіляких завитків і орнаментальних фрагментів). Над «фризом Стокле» Клімт працював безпосередньо з технікою мозаїки. Композиція складається з кольорової емалі, скла, кераміки, металу, частково позолоченого, слонової кістки та перламутру. Використання дорогих, екзотичних матеріалів у цьому фризі також є типовим для модерну. На фризі зображені і людські фігури – «Очікування» у вигляді жіночої фігури, сукня якої оздоблена орнаментом із завитків і трикутників із зображенням ока. Інші дві фігури злиті воєдино в обіймах і нагадують мотив, що багаторазово повторювався в картинах Клімта. Густав Клімт створював картини, які згідно з своєю художньою концепцією були близькими до предметів декоративно-прикладного мистецтва. Враження від реального життя були лише мотивацією для картин. Фігури і предмети стилізувалися в дусі модерну. Фон у Клімта був завжди плаский, затканий мілкими візерунками. Контрастом до цього фону були ілюзорно, об’ємно трактовані частини зображень – зазвичай обличчя. Фігури Клімт зображував видовженими, часто застосовуючи гостро виражений профільний силует. Розташування фігур достатньо умовне, статутне: якщо він зображував двох людей, то це частіше за все в обіймах, поцілунках. Якщо в композиції налічувалося декілька фігур, то всі вони зливалися в одну групу, а навколо них був той умовний орнамент. Моделям, яких зображував Клімт, була притаманна підвищена емоційність: вони нервові, напружені, чуттєві, агресивні. Це був його власний тонус сприйняття дійсності, що не могло не позначитися на його роботах. Картина Клімта «Три віки жінки", написана в 1905 році символізує життєвий цикл, що є одним із центральних мотивів творчості Клімта. Протиставлення молодості і старості художник зобразив стилістичними контрастами і відмінностями в сприйнятті дійсності. З одного боку молода жінка зі сплячою дитиною на руках – мирська Мадонна, сама ніби у стані сну, пасивна, стилізована, вплетена до орнаментального фону полотна. З іншого – зображена у профіль літня жінка, яка в розпачі прикриває обличчя. Контраст між стилізованим зображенням молодої жінки і натуралістичним старої набуває символічного змісту: перша фаза життя несе з собою нескінченні можливості і метаморфози, остання – незмінну сталість і конфлікт з реальністю. Фігури об'єднує фалічний символ. Для створення образу жінки похилого віку Клімт скористався скульптурою Огюста Родена "Стара куртизанка". У 1908 р. картина експонувалася на виставці, тепер знаходиться в Національній галереї сучасного мистецтва в Римі. Однією з багатьох подій та урочистостей з нагоди 60-ї річниці правління імператора Франца Йосифа I було арт-шоу. Виставка мистецтв і ремесел (Kunstschau 1908) проводилася групою Густава Клімта та Йозефа Гофмана з 1 червня по 16 листопада 1908 р. на місці сучасного мистецького музичного центру у Відні (Віденського кронцертхаузу). Загалом виставку формували роботи 30 художників.Це була новаторська подія віденського модернізму. Про значення Клімта для тогочасного мистецького життя свідчать численні виставки за кордоном. У 1908 р. він виставлявся у Празі та Дрездені, в 1909 р. – у Мюнхені, в 1910 – у Венеції на IX бієнналє, в 1911 – у Римі, в 1912 –знову в Дрездені, в 1913 – у Будапешті, Мюнхені та Маннгаймі, в 1916 – на виставці Союзу австрійських художників у Берліні разом із Шіле та Кокошкою. У 1917 р. Клімта було обрано почесним членом Віденської академії образотворчих мистецтв (Akademie der bildenden Künste Wien) та мюнхенської Академії. Вілла Клімта розташована у живописному місці району Гітцінг у Відні. На віллі знаходилась остання майстерня художника, де він працював з 1911 р. до самої смерті у 1918 р. До 150-річного ювілею художника вона відкрилася після тривалої реставрації. Садок та меблі вілли відтворені в тому ж вигляді, як в ті часи, коли сюди приїздили позувати віденські пані. У 2012 р. весь світ відзначав ювілей родоначальника модерну Густава Клімта. На честь цієї події музеї Відня влаштували велику кількість спеціальних виставок. У музейному комплексі "Бельведер" з 25жовтня 2011 р. до 4 березня 2012 р. проходила виставка "Піонери модерну", в рамках якої демонструвалися роботи Густава Клімта і Йозефа Гофмана. В період з 14 лютого до 6 травня 2012 р. була організована експозиція "Густав Клімт в Художньо-історичному музеї", присвячена провідному періоду творчості (1886–1897). В Leopold музеї з 24 лютого до 11червня 2012 р. демонструвалася виставка "Густав Клімт. Подорож у часі". До її експозиції увійшли також роботи його друзів і однодумців. У музеї Альбертіна існує спеціальний центр із вивчення малюнків Густава Клімта. До ювілею було продемонстровано 170 творів, які представляють усі періоди творчості художника. В Австрійському театральному музеї була виставлена одна з найяскравіших і найскандальніших робіт Клімта «Гола правда» (10 травня –29 жовтня 2012 р.). З 16 травня до 19 вересня 2012 р. у Музеї Відня було виставлено близько 400 малюнків майстра. Окрім картин демонструвалися також афіші, робочий одяг художника, посмертна маска, зліпок правої руки, а також малюнок, що зображає мертвого Густава Клімта, зробленого Егоном Шіле.