1901 народився Григорій Епік, український письменник, представник Розстріляного Відродження. Закінчив Кам’янецьке народне училище (1916). Відтоді працював у залізничних майстернях на станції Катеринослав (нині Дніпро). Брав участь у революційних виступах робітників. 1920 – 1924 – на адміністративних посадах. Від 1924 – у Харкові: головний редактор видавництва "Червоний шлях" та Державного видавництва України. У 1929–1930 очолював Державне видавництво художньої літератури. Член ВАПЛІТЕ. У літературній дискусії 1925–1928 підтримував позицію М. Хвильового. Дебютував збіркою віршів-дум "Червона кобза: Думи про червоне козацтво" (1923). Серед його творів – п’єса "Кров на Лені" (1925); романи "Без ґрунту" (1928) та "Перша весна" (1931). Брав участь у діяльності сценарного відділу Всеукраїнського фотокіноуправління, за його сценарієм (у співавторстві з В. Омельченком) на Ялтинській кіностудії знято стрічку "Трипільська трагедія" (1926, режисер А. Анощенко) – оповідь про бойовий похід комсомольців Київщини проти повстанських загонів отамана Зеленого. До популярних творів українського кінематографу для дітей належить кіноповість Епіка "Дочка партизана". 5 грудня 1934 Епіка заарештовано і за звинуваченням у терористичній діяльності засуджено до 10-ти років ув’язнення, покарання відбував на Соловках. 9 жовтня 1937 засуджено до розстрілу. Після реабілітації 1956 вийшли збірка "Твори" (1958) та створена в ув’язненні для сина ""Роменова абетка" з Соловків" (1993). Окремі його твори перекладено російською, білоруською, польською, молдавською, єврейською, німецькою мовами.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії сучасної України Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ.