Між 1555 та 1560 народився Памво Беринда, релігійний та культурний діяч, енциклопедист, мовознавець, лексикограф, письменник, поет, друкар і гравер. Невідомо, де здобув освіту, але був блискучим знавцем церковнослов'янської, грецької й латинської мов. Розпочав свою діяльність як друкар і гравер у Стрятинській друкарні та Крилоській друкарні, заснованих єпископом Галицько-Львівським Г. Балабаном, де за його участі було видано "Служебник" (1604), "Требник", "Євангеліє учительне" (обидві – 1606). Тут же став укладати свій "Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє", над яким працював протягом багатьох років. Переїхав до перемишльського єпископа Михайла Копистенського. 1613 згаданий у прибутково-видаткових книгах Львівського братства як член братства, чернець Памво. Очолив Львівську братську друкарню, де видав книгу "Іоанна Златоустого о священстві" (1614) та власні вірші "На Рождество Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для утіхи православним християнам" (1616) з присвятою львівському єпископу Є. Тисаровському. Їх декламували учні братської шкіл як коляду владиці. Є. Плетенецький запросив його до Києва для організації книговидавничої справи. Незабаром разом із сином Лукашем і братом Стефаном переїхав до Києва. Був редактором першого видання "Часослова" Києво-Печерською друкарнею. Виправляв і звіряв з грецькими виданнями тексти вперше виданих церковнослов'янською мовою "Бесід Іоанна Златоустого на 14 послань св. ап. Павла" (1623) та "Бесід Іоанна Златоустого на діяння св. апостолів" (1624), брав участь у підготовці інших лаврських видань. Автор передмов, присвят, післямов, йому належать кілька гравюр, вміщених у виданнях Стрятинської друкарні та Лаврської друкарні. Сім гравюр із текстами, підписаних монограмою "ПБ", видані окремо (1626–1629). 1627 власним коштом опублікував "Лексикон...", в якому близькр 7 тисяч слів церковнослов'янської мови перекладено або витлумачено українською розмовною мовою. Словник використовувався в шкільній практиці, перевиданий 1653 друкарнею Кутеїнського монастиря біля м. Орша (Білорусь). Беринда представляв український культурно-освітній рух, який не поривав з греко-слов'янськими традиціями, але був орієнтований на засвоєння досягнень латиномовної західноєвропейської культури.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.