1879 народився Станіслав Людкевич, композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, громадський діяч. Доктор музикознавства (1908), дійсний член НТШ (1935). Професор (1939). Навчався на філософському факультеті (відділ української та класичної філології) Львівського університету. Слухав лекції з музично-теоретичних дисциплін у Львівській консерваторії. Композицію вивчав самостійно, консультувався в М. Солтиса. 1906–1908 поглиблював музичну освіту у Відні, брав уроки композиції в О. Землинського, теорії музики – у Г. Греденера й Г. Адлера. 1908 захистив докторську дисертацію з музикознавства на тему: "Дві проблеми розвитку звукозображальності". Потім у Лейпцигу на музикознавчому факультеті університету слухав лекції Г. Рімана та А. Прюфера. З 1901 викладав у гімназіях Львова та Перемишля. Був одним з організаторів і працівників Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові (1910–1914 – директор і викладач, з 1919 – викладач, 1926–1939 – інспектор його філій). 1919 організував Комітет ушанування пам'яті померлих композиторів. Від 1934 – голова музикологічної секції Союзу українських професійних музик, з 1936 – голова музикологічної комісії НТШ. Часто виступав як виконавець: піаніст, співак, диригент. Співав у хорі "Львівський Боян" і був його диригентом. Від 1900 співпрацював з львівською газетою "Діло". У 2-й половині 1930-х років – її постійний музичний рецензент. 1905–1907 редагував з художником І. Трушем перший український музичний журнал "Артистичний вісник". Від осені 1939 працював у Львівській консерваторії; у 1944–1972 – професор, завідувач кафедри й водночас був старшим науковим співробітником Львівського відділення Інституту мистецтва, фольклору і етнографії АН УРСР. 1948 категорично відмовився осудити композитора В. Барвінського, 1963 підписав лист до голови Президії ВР СРСР Л. Брежнєва про його звільнення і реабілітацію. Музичні твори: кантата-симфонія "Кавказ", кантати "Заповіт", "Наймит"; для оркестру: "Прикарпатська симфонія", "Галицька рапсодія", симфонічні поеми – "Каменярі", "Дніпро", "Мойсей", "Рондо юнаків", фантазія "Наше море"; концерти з оркестром: два для фортепіано, для скрипки, перше в українській музичній літературі фортепіанне тріо, варіації на укр. теми для скрипки і фортепіано; хори з оркестром: "Вічний революціонер", "Останній бій", "Вільній Україні", "Наша дума, наша пісня" (1931), "Конкістадори" (1941), "Гей, слов'яни" (1949) та ін.; опера "Довбуш" (1955), інструментальні п'єси, романси, пісні, обробки народних і стрілецьких пісень, збірники українських народних пісень. Музикознавчі праці: у галузі фольклористики – двотомник "Галицько-руські народні мелодії" (1906–1907); підручники – "Загальні основи музики" ("Теорія музики", 1921), "Матеріали до науки сольфеджіо і хорового співу" (1930); дослідження і статті про композиторів і співаків М. Лисенка, М. Леонтовича, Д. Бортнянського, М. Вербицького, Д. Січинського, С. Крушельницьку та ін. Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка (1964; за симфонію-кантату "Кавказ" і вокально-симфонічну кантату "Заповіт" на слова однойменних творів Т. Шевченка). На його честь названо одну з вулиць м. Львів, створено меморіальний музей С. Людкевича, встановлено музичну премію імені С. Людкевича.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.