1834 народився Володимир Антонович, історик, археолог, археограф, етнограф, нумізмат та громадсько-політичний діяч; член-кореспондент Петербурзької АН, фундатор київської школи істориків, співзасновник та голова Історичного товариства імені Нестора Літописця, одна з чільних постатей українського національного руху 2-ї половини 19 ст. Докторську дисертацію "Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти Ольгерда" (1878) захистив у Київському університеті. У травні 1878 – ординарний професор при кафедрі російської історії Київського університету. 1879 перебував у річному закордонному науковому відрядженні. 1880 – декан історико- філологічного факультету Київського університету; одержує чин статського радника зі старшинством. Став одним з ініціаторів заснування першого в Україні історичного журналу "Киевская старина" (1882), активно співпрацював у ньому. 1883 склав повноваження декана, продовжуючи плідну педагогічну та наукову працю. Наприкінці 1890 – поч. 1891 перебував у закордонному науковому відрядженні (Польща, Чехія, Австрія). У грудні 1891 – дійсний статський радник, 1892 затверджено позаштатним членом Імператорської археографічної комісії, а 1895 – заслуженим ординарним професором. Відвідав з науковою метою архів Ватикану. Продовжував активно працювати в галузі археології та нумізматики. Особливу цінність має складений і виданий Антоновичем каталог "Описание монет и медалей, хранящихся в Нумизматическом музее университета св. Владимира" (1896). 1872–1906 – завідувач Нумізматичним музеєм Київського університету. Зібрав понад 10 тисяч експонатів. 1903 нагороджено орденом св. Станіслава 1-го ст. Бере активну участь у підготовці та проведенні 3-го (1874) та 9-го (1899) археологічних з'їздів у Києві, де зробив 36 доповідей. Учасник Археологічного конгресу в Лісабоні (1880). До початку його археологічних студій української археології як науки не існувало. Найважливіші праці з археології – "Раскопки в стране древлян" (1893), "Археологическая карта Киевской губернии" (1895), "Археологическая карта Волынской губернии" (1901). Погляди А. Токвіля, Г. Бокля, О. Т'єррі, Ф. Гізо, Н. Фюстель де Куланжа, Г. Спенсера, Л. Блана були основою історичних концепцій наукового та громадського світогляду Антоновича. Вчителями його можна вважати М. Максимовича, М. Іванишева та М. Костомарова. Він вважав, що соціальне життя народу формується згідно з провідною ідеєю цього народу, а також відповідно до рівня його самосвідомості, культури, освіти, ніколи не обстоював національну винятковість, високо підносив роль культури в історії народу, орієнтуючись на західні взірці. Політичну роботу без культурних підстав вважав марною справою. Як послідовник еволюціонізму, не вірив у швидкі революційні зміни, вважаючи, що лише послідовна просвітницька діяльність та піднесення свідомості народу є єдино правильним шляхом.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.