За спостереженнями мандрівників та тих, хто працює у Великій Британії, британці не люблять міста, особливо столицю. Ближче до пенсії віддають перевагу жити в провінції. Там живуть і ті, хто працює дистанційно. У селах часто розміщені офіси компаній. Доглянуті скромні будиночки, маленькі квітники, маленькі городи, газони між будинками і небажання мати нічого понад міру – особлива риса англійців. Знімати офіс поблизу ферми – престижно і вигідно та екологічно. Елегантна провінція – найкраще місце для життя на думку британців.
Великий вплив на погляди та естетику британців другої половини XIX – початку XX ст. справив англійський письменник, художник, мистецтвознавець Джон Раскін (англ. John Ruskin). Його 80-літній ювілей (у 1899 р.) святкувався як національне свято, а кількість видань праць ще за життя сягнула понад 1 млн., наразі тиражі його книг перевищують інших культурологів.
Чого навчив англійців Раскін? Чи, можливо, англійський менталітет відобразився у філософії Раскіна? Питання, на які немає однозначної відповіді.
Ось що говорив Раскін:
«Якщо ми визначили красу як відображення Бога на його творіннях навіть на потворних, то треба визнати, що вся природа наповнена красою. А ми не можемо робити висновки, що гарне і що негарне, тим паче знищувати те, що негарне в природі на нашу думку. Хто взагалі на це наважиться? Це небачена, нечувана претензія вузького розуму нездатного осягнути красу, розсіяну в природі, і бажаючого творити нове на основі своєї уяви і уявної користі».
«Природа в усій своїй красі не дається художнику, який звертається до неї без поваги, і не розкриває себе без любові. Вона розкривається лише тому, хто її любить. Вона відкрилась грекам, тому, що греки її поважали, а от вчені епохи Відродження дивилися на природу безсоромними очима дослідника» [1, 81].
«Справжній дослідник бере свої знаряддя не для того, щоб змусити захоплюватися собою, в ньому говорить не сміливість переможця, а скромність закоханого. Він не прагне, щоб про нього говорили: «Який він меткий!», Але щоб говорили : «Яка вона прекрасна!» [1, 83].
«В усіх живих істотах є завжди деяка неправильність, деяка недосконалість, яка слугує не тільки ознакою життя, але і джерелом краси. Ніколи риси людського обличчя не бувають цілком однаковими, листок не буває симетричним повністю. Всі неправильності переживають зміни, а вихолощувати недосконалість – значить знищувати виразність. Можна сказати, що всі речі здаються більш чарівними, більш досконалими, більш бажаними завдяки своїм недолікам. Цими недоліками природу наділив Бог для того, щоб за законом людського буття викликати співчуття і прощення» [1, 82].
«В усі часи люди ставали більш грубими тоді коли втрачали чутливість» [2, 176].
«Коли ми думаємо про Батьківщину, ми не думаємо про збори брудних страйкарів під стінами парламенту, чи про злочинців, що сидять за ґратами в’язниць. Навпаки, ми думаємо про обриси гір, про швидкі ріки, про чисті води, блакитні озера, про села, розсіяні дорогами, про дим, що піднімається ввечері над містом з камінів мешканців. І чим прекрасніше буде наше уявлення, тим більше ми будемо любити свою землю. Таким чином, краса має бути головною турботою патріота, так як вона була головною вихователькою. Немає сенсу турбуватися про збереження ідеї Батьківщини, якщо не турбуватися про збереження любого обличчя Батьківщини» [2, 176−177].
«Ми зрубали дерева наших лісів, щоб побудувати фабрики, і замість співу пташок тепер маємо забруднене довкілля. А чи стали ми щасливішими?»
«Виховуйте в собі повагу до всього, що наповнено грацією, наповнено силою життя. Споглядати і захоплюватися цими речами – щастя» [3, 182].
«Будемо любити і захоплюватися тим, що бачимо. Досить і цього».
«Ніколи не шукайте задоволення, але будьте завжди готові знаходити його в усьому» [3, 193]. Не будемо шукати для себе особливих нагород. Якщо ми витрачаємо час, то не для того, щоб отримати користь.
Джон Раскін писав: «У нас (тобто в Англії) повинні бути красиві поселення, міста, що не скупчуються потворно. Вони повинні бути невеличких розмірів… Кожне місто слід оточити садами з квітучими деревами і ніжним шепотом струмків».
Він став організатором поселення для робітників поблизу Шеффілда, викупив землю під цю колонію, організував на околиці Шеффілда музей та бібліотеку. Він сам обробляв клапоть землі. Не одне покоління бачило музей, читало його роботи із закликом залишити куточки своєї країни красивими, незайманими і багатими.
Вплив Раскіна на англійське суспільство величезний. Палка любов до природи рідної Британії і до ближнього стала рушійною силою його філософії. Він захоплювався і лілією, і мохом, і деревом, що дає плоди, і безплідним.
Публікувалися роботи Раскіна і в Російській імперії. Виставка їх представляє.
1. Рёскин и религия красоты; пер. Роберта Сизеранна // Мир Божий: ежемесячный литературный и научно-популярный журнал для самообразования. – 1899. – Январь. – С. 62–86.
2. Там само. – Сентябрь. – С. 164–182.
3. Там само. – Декабрь. – С. 177–195.

Виставку підготувала Заєць О. В.